1. Поезії на честь Коллара
Іван Франко
Для вшанування столітніх роковин уродження словацько-чеського поета і писателя і всеслов’янського патріота Яна Коллара видали два віденські акад[емічні] товариства – чеський «Akademický spolek» і словацький «Tatran» – гарну пам’яткову книгу, що отсе недавно вийшла друком у Празі, впорядкована доцентом Віденського університету д-ром Фр. Пастрнком. Книга ся (283 стор[інки] великого 8°) оздоблена двома гарними портретами Коллара і кількома рисунками та відтисками автографів його і його жінки, знаменитої «Міни» – німкені з околиць Єни, переідеалізованої Колларом в «Дочку Слави» і т. і., складається з 38 статей, в тім числі 5 творів поетичних, посвячених пам’яті Коллара.
Находимо тут імена двох визначних сучасних поетів слов’янських: Сватоплука Чеха і поляка Асника, далі вірші хорвата Граніловича, лужичанина Стрітара і словака Гвездослава. Ще один великий слов’янський поет, Яр. Врхліцький, дав прозову статтю про Колларів сонет. Сказавши загалом, ті виливи поетичні не особливі перли: видно, що слов’янські поети не надто глибоко вчитувались в Коллара. Видно, що й на ньому справджується те, що колись писав Лессінг про Клопштока:
Wer wird nicht einen Klopstock loben?
Doch wird ihn jeder lesen? Nein!
Св. Чех величає Коллара як першого будителя слов’ян «від Уралу по Шумаву», чим він в усякім разі не був. Годі також послатися на отсю строфу хорватського поета Йована Граніловича:
Svieže krvi, nove treba spreme,
Umorno je cielo čovječanstvo,
Slavenstvu se približilo vrieme,
Sveto da si ispuni poslanstvo.
Da milotom srca slavenskoga
Ledno lice preobrazi svietu,
I vedrinom sviježeg duha svoga
Pokaže mu nebeščansku mętu.
[Потрібна свіжа кров, нове діло, вся людськість стомилась, наближається час слов’янства, яке повинно виконати свою священну місію, любов слов’янського серця перетворить льодове обличчя світу і ясністю свого свіжого духу вкаже йому небесну мету (хорват.). – Ред]
Вільно було Колларові перед 60 роками міркувати про втому Заходу і свіжість сил слов’янських, про зіпсуття, войовничість та грабівництво романців і германців а ідеальну, сумирну і чутливу вдачу слов’ян; сучасному поетові не слід перемелювати сю стару муку. В усякім разі вірш Граніловича один з кращих; простота вислову і чудова мелодійність сербохорватської мови промовляють до серця, особливо – де поет хвалить Коллара за те, що його слов’янщина пробудила зо сну Хорватію, викликавши т[ак] зв[аний] ілліризм Людевіта Гая, котрий зробив конець так званому «кайкавському» письменству, та зате поклав основу теперішній хорватській літературі, мовою зовсім близькій до сербської (наріччя «штокавське»):
Hrvatski ti skromni pjesnik eto
Slava! Kliče iz zahvaenih grudi,
Slavensko jer tvoje geslo sveto,
Hrvatski nam iz groba probudi.
[Скромний хорватський поете, співаю з вдячністю славу тобі, бо твоє святе слов’янське гасло збудило Хорватщину із домовини (хорват.). – Ред]
Досить кумедні акорди вдарив польський поет Асник. Він величає в Коллар і віщуна відродження Чех, обертається тільки до чехів і уявляє собі навіть, що Коллар десь колись białogórskich podjął pieśń cmentarzy, т. є. співав про погром чехів на Білій Горі в 1621 році. Про словаків у цілій вірші ані слова. Інтересно, якими словами д. Асник відводить чехів від кокетування з Росією. Він обертається до «дочки Слави» ось з яким покликом:
Idź raczej z temi, co cierpią i walczą,
Nie chcąc zatracić samobójczo ducha,
I stać się tłuszczą helotów służalczą,
Nad którą dziejów noc zapadnie głucha –
Niż z tym olbrzymem, co krocząc zuchwały
Wszystkie ludzkości depcze ideały.
[Йди ліпше з тими, хто страждає і бореться, не бажаючи самовбивчо змарнувати дух і зробитись гноєм покірних рабів, на який впаде глуха ніч історії, – ніж з тим велетнем, що, зухвало крокуючи, топче ідеали людства (польськ.). – Ред]
Коли д. Асник мав на думці тих поляків, що засідають у віденській раді державній (а з тими в першім ряді могли б чехи іти рука об руку), то повинен би був для них вибрати якісь інші epitheta ornantia, замісто слів co cierpią і walczą сказати якраз противні слова – звісно, до тих слів треба було б добирати й іншого риму. Кого розуміє д. Асник під olbrzymem, co krocząc zuchwały – чи російське правительство, чи російський народ – се лишається тайною; польська ніби поступова буржуазія, котрої співаком є д. Асник, не завдає собі занадто труду, щоби розрізнювати сі два поняття. З похвалою для д. Асника піднести треба, що не вірить в осущення Колларових ідей à la lettre, як се чинить Сватопл. Чех; він каже:
Przyjdzie czas, w którym wypełnią się jeszcze,
Tylko w zmienionej przez dzieje postaci,
Waszego piewcy te natchnienia wieszcze
О świętej zgodzie wśród słowiańskiej braci.
Skryte marzenia czas urzeczywistni.
W objęcia sobie padną nienawistni!
Gdy prąd duchowy, co kajdany łamie,
Wszystkich podniesie i usamowolni,
Wtedy staniemy do ramienia ramię,
Równi z równemi i z wolnemi wolni!
І słowiańszczyzna cała, silna, młoda,
Przy bratniej uczcie ręce sobie poda.
[Прийде час, коли ще здійсняться, тільки в зміненому подіями образі, ті натхненні віщування вашого співця про святу згоду між слов’янськими братами. Час здійснить приховані мрії: ті, що ненавидять один одного, падуть одні одним в обійми. Коли поривання духу, що ламає кайдани, піднесе і звільнить всіх, тоді ми станемо плече в плече, рівні з рівними і вільні з вільними. І вся слов’янщина, вільна, молода, з’єднає руки на братній учті (польськ). – Ред]
Сі дві строфи, без сумніву, найкраще з усього віршованого в колларівській збірці; псує їх враження тільки згадка про учту; д. Асник, очевидно, не уявляє собі згоди братньої без учти, без тостів і т. п. Учтою почав свій вірш, уявляючи собі, що сидить між чехами Przy uczcie duchów u wspólnego stołu; учтою яко вінцем ідеалу будущини і кінчиться його віще слово. Що кому до вподоби!
Примітки
«Česky akademicky spolek ve Vidni» – студентське товариство, засноване 1868 р. чеськими студентами у Відні.
«Tatran» – словацьке студентське товариство у Відні 80 – 90-х років XIX ст.
Пастрнек Франтішек (1853 – 1940) – чеський філолог-славіст і видавець.
Чех Сватоплук (1846 – 1908) – чеський письменник-демократ, автор сатиричних романів та збірок громадянської лірики.
Асник Адам (справжнє прізвище – Стожек Ян; 1838 – 1897) – польський письменник, учасник повстання 1863 р. Автор патріотичних віршів, історичних драм, побутових комедій.
Гранілович Йован (1855 – 1924) – хорватський поет і публіцист. Основними в його поезії були патріотичні мотиви.
Стрітар Йосип (1836 – 1923) – словенський письменник і критик. Кращі твори (роман «Содники») позначені рисами реалізму.
Гвездослав Павол (справжнє прізвище – Орсаг; 1849 – 1921) – словацький поет, виступав переважно як лірик. Його поезія пройнята мотивами народолюбства.
Лессінг Готгольд-Ефраїм (1729 – 1781) – німецький письменник, філософ, критик і просвітитель.
Клопшток Фрідріх-Готліб (1724 – 1803) – німецький письменник. Виступав проти придворно-аристократичної культури та класицизму, був попередником літературно-суспільного руху «Буря і натиск».
Будителі – діячі чеського національно-культурного відродження кінця XVIII – першої половини XIX ст. Своєю діяльністю сприяли розвитку мистецтва, літератури, мови.
Ілліризм – суспільно-політичний і культурний рух у 30 – 40-х роках XIX ст. у Хорватії і Славонії, а також частково в інших південнослов’янських землях. Провідною ідеєю ілліризму була думка про «Велику Іллірію», яка охоплювала б усі південнослов’янські землі. Ідеологи ілліризму висунули як головну мету руху літературно-мовне об’єднання південних слов’ян, вважаючи це передумовою їх політичного об’єднання в майбутньому. Поразка революції 1848 р. в Австрійській імперії призвела до розпаду ілліризму.
Гай Людевіт (1809 – 1872) – хорватський політичний і громадський діяч, один із керівників ілліризму, реформатор хорватського правопису.
«Кайкавське» письменство – один із діалектів сербохорватської мови.
«Штокавське» наріччя – один із діалектів сербохорватської мови, який ліг в основу сербохорватської літературної мови.
…погром чехів на Білій горі… – Йдеться про битву біля Білої гори поблизу Праги в листопаді 1620 р. між чеськими повстанцями, які боролися за національну незалежність, і австрійськими військами. Зазнавши у цій битві поразки, Чехія втратила рештки політичної самостійності і стала провінцією Австрії. Франко помилково датує битву 1621 р.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 51 – 54.