Захар Беркут

Іван Франко

Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці

Дела давно минувших дней,

Преданья старины глубокой…

А. С. Пушкин

Нагуєвичі, дня 1/Х – 15/XI 1882

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 7, с. 97 – 103; № 8, с. 117 – 121; № 9, с. 133 – 139; № 10, с. 148-159; № 11, с. 169 – 175; № 12, с. 185 – 189; № 13, с. 205 – 210; № 14, с. 221 – 226; № 15, с. 237 – 243.

Повість «Захар Беркут» І. Франко написав 1 жовтня – 15 листопада 1882 р. на конкурс, оголошений журналом «Зоря» 27 вересня 1882 р. Про умови конкурсу було сказано:

«Темат до повістей належить брати з нашого народного життя, будь теперішнього, будь минувшого, з життя інтелігенції або з життя сільського люду; по можності переважати повинна сторона ідеальна, єсли тільки не віддаляється від правди. Світлі прояви нашого життя, яко взірці, достойні загального наслідування, будуть для нас найбільше пожаданим матеріалом».

Коли засідала конкурсна комісія і хто в неї входив – невідомо. Лише в травні 1883 р. у журналі «Зоря» вміщено повідомлення, що повість «Захар Беркут» І.Франка одержала першу премію.

Про роботу над твором, про умови його публікації І. Франко писав в листі до М. Павлика від 12 листопада 1882 р.:

«Зоря» розписала премію на повість з обіцянкою платити за лист печаті по 20 – 25 з[олотих] р[инських] […]. Отже, я пишу повість історичну, з XIII віку (напад монголів), і ідеальну (по поніманню характерів), хоч реальну по методі писання, так, як і Флоберова «Salambo», в котрій стараюсь на підставі тих немногих актів історичних про давнє громадське життя показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу елементу вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським і вкінці з руйнуючою силою монголів.

Повість тота, хоч і містить у собі багато історичної і неісторичної декорації, все-таки, надіюсь, збудить живий інтерес і у сучасних людей […]. Яка буде її доля в руках Партицького – боги знають. Ми з Парт[ицьким] дуже у вражді […]. Тільки ж тепер я чув, що Пар[тицький] невдоволений собою і дотеперішньою «Зорею», рад би поставити її деяк на живий плац і спеціально рад би поєднатись зо мною. Що ж діяти – гнів сорочки не дасть; стрібую, не помітуючись своїх думок, зав’язатись із П[артицьким], а в теперішнім разі аж два гриби в борщ прибули мені: і повість би печаталась, щоб без зміни, се conditio sine qua non, і гроші б були, і надіюсь, що воно так буде…».

Письменникові довелося перебороти перешкоди, які чинив публікації твору редактор журналу, один з лідерів галицьких «народовців» Омелян Партицький (1840 – 1895). Він пробував нав’язати І. Франкові свою концепцію деяких історичних явищ, полемізував з автором «Захара Беркута» в листах, намагався схилити його до внесення у повість суттєвих змін. Так, відповідаючи І. Франкові на лист від 17 листопада 1882 р., О. Партицький 25 грудня того ж року писав:

«Повість Ваша, хоч як знаменито писана, та все ж в цілій заснові, в цілій тенденції для «Зорі» не зовсім надається. Зразу єще думав я, що редакції ігри слугувати буде право скорочення повісті, ба, навіть дрібної модифікації деяких вираженій». [Лист зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (фонд 3, № 1618, арк. 27 – 30)].

О. Партицький робив І. Франкові закиди щодо змалювання образу Данила Галицького, постать якого, на його думку, «світло представляєсь в нашій минувшості. […] Данило, по свідоцтву історії, був правдивим «королем мужиків» (ф. 3, № 1618, арк. 28 – 30) [Далі посилання на цей фонд подається скорочено: ф. 3, №.].

Але І. Франко не мав наміру відступати від своїх поглядів на історичні події, а тим більше переробляти повість. Він залишив незмінною концепцію твору, обгрунтувавши ряд своїх думок у листах до редактора журналу «Зоря». Так, 29 грудня 1882 р. І. Франко писав О. Партицькому, що за погляди, висловлені в повісті, має відповідати автор:

«Такі спеціально історичні контроверсії не належать до «провідних гадок» часописі, і просте застереження редакції, що «за історичні погляди автора не відповідаємо», вистарчить тут цілковито. Що ж до змін і скорочень, то ми зробимо ось що: я надіюсь по святах бути у Львові і передискутувати з Вами всі такі місця, котрі б, по Вашій думці, мусили [бути змінені або скорочені…»

І. Франко погодився лише дати примітки до певних місць повісті. Так, у третьому розділі твору до слів: «Довго блукався він по горах і долах, аж поки по році блукання не зайшов до скитських монахів» подано у виносці таке пояснення:

«Пишучи про скитський монастир, опираюсь не на історичнім факті, а на переказі народнім, що відносить монастир той до первопочатків християнства в нашій землі» [«Зоря», 1883, № 9, с. 134].

До іншого місця повісті (той же третій розділ) І. Франко дав пояснення:

«Погляди, котрі висказує тут Захар Беркут, можуть уважатися характеристикою поглядів тогочасного простого народу на князів і їх криваві міжусобиці. Пригадуємо, що подібні погляди найшли відголос навіть у нашого літописця в оповіданні про співака Митусу, котрого за бунтовні бесіди і непокірність князь Данило казав зловити і укарати смертю. Розуміється, що, наводячи такі погляди для характеристики часу і людей, ми тим не хочемо уймити ваги і значення личності князя Данила, котрий між всіми володітелями русько-галицьких земель визначується яко чоловік незвичайний і, по-своєму, як на ті часи, досить демократичний та обдарений політичним розумом. Прим[ітка] авт[ора]» [«Зоря», 1883, № 9, с. 139].

Після публікації в журн. «Зоря» повість вийшла окремим виданням: Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці. Накладом редакції «Зорі». Львів, 1883, 184 с. Твір опубліковано без суттєвих змін і відхилень від першодруку, проте в текст повісті внесено деякі мовноправописні поправки.

1902 р. накладом «Українсько-руської видавничої спілки» у Львові вийшло друге видання повісті з деякими мовно-правописними поправками автора.

Повість І. Франка викликала широке зацікавлення громадськості, її прихильно сприйняла і критика. Були спроби перекласти її за межами України. Український публіцист і критик демократичного напряму Роман Сембратович (1876 – 1906), переклавши більшу частину повісті німецькою мовою, пропонував свій переклад п’ятьом видавцям. «Всюди відказано мені, що так руська література, як і ім’я писателя так мало ще звісні, що видання такого твору було би занадто ризиковане», – пише Р. Сембратович у листі до І. Франка від 10 квітня 1903 р. (ф. 3, № 1624, арк. 216, зв.). За життя письменника повість німецькою мовою не була видана. Доля перекладу Р. Сембратовича невідома.

Російською мовою «Захара Беркута» у 1900-х роках переклав російський письменник, учасник революційного руху в Росії Василь Матвеєв (1885 – 1963). Зберігся автограф-машинопис чотирьох частин його перекладу, а також короткий зміст трьох останніх частин твору. Переклад озаглавлений: Иван Франко. Захар Беркут. Страничка из жизни народа Карпатской Руси в XIII веке. Перевод с галицийского В. В. Матвеева (автограф знаходиться у I. В. Матвеєва в Харкові).

В архіві І. Франка (ф. 3, № 3106) зберігається інсценізація цього твору (машинопис, 123 с.) під назвою: «Захар Беркут, Сценічні образки громадського життя Карпатської Русі в 13 віці, в V-х діях, VI-и відслонах (із повісті Івана Франка). Євген Віханський. Золочів». Серед листування письменника є лист вчителя Є. Віханського, з якого видно, якими критеріями керувався автор, інсценізуючи твір І. Франка:

«Оскільки було в моїх силах, я весь час старався держатися в рамках Вашої повісті, щоб пустою фантазією не зіпсувати в нічім красу сього твору. Більшість сцен – се вірні відбитки Ваших образів з повісті» (ф. 3, № 3106).

Подається за виданням: Іван Франко. Захар Беркут. Львів, 1902. У нашому е-перевиданні розділам повісті дано назви (у Франка вони мали тільки римську нумерацію).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 16, с. 7 – 154.