На дні

Іван Франко

Коломия, 17 – 20 червня 1880.

Примітки

Вперше надруковано окремим виданням у серії «Дрібна бібліотека» (№ 14), Львів, 1880. 72 с., з підзаголовком «Суспільно-психологічна студія» і посвятою: «Присвячую громадському урядові богоспасаємого міста Дрогобича. Автор».

Дата написання: Коломия, 17 – 20 червня 1880.

Вихід у світ оповідання «На дні» став приводом для провокаційного виступу «народовців». У журн. «Зоря» (1880, № 20, с. 272) з’явилася замітка О. Партицького, тодішнього редактора журналу. В ній О. Партицький говорив про І. Франка як про особу, «знану руській публічності з численних розправ судових», громадська діяльність якого – соціалістична пропаганда – звичайно кінчалася тюрмою.

Обурений І. Франко відповів О. Партицькому листом, в якому гнівно спростовував злісні наклепи, з гордістю називав себе соціалістом і палко захищав свої переконання.

Лист призначався для публікації, але не був надрукований. Вперше опублікований в журн. «Культура», 1924, № 2, с. 105.

1886 р. оповідання в автоперекладі польською мовою надруковано в журн. «Przegląd społeczny», № 3, с. 219 – 232; № 4, с. 294 – 305; № 5, с. 365 – 377; № 6, с. 455 – 463 під назвою «Na dnie. Studium społeczno-psychologiczne» та видано окремим відбитком (Львів, 1886. 49 с.). Переклад мав деякі незначні скорочення, уточнення, доповнення. Помітна тенденція до зменшення в тексті перекладу лайливих слів, вульгаризмів та жаргонізмів, опущених, можливо, на вимогу редакції журналу «з естетичних мотивів» (див. передмову до збірки «Панталаха і інші оповідання», Львів, 1902).

1888 р. оповідання в новому перекладі М. Семашко «з ініціативи і під доглядом Елізи Ожешко надруковано в газ. «Dziennik Łódzki» № 24 – 27; 29 – 33, 35 – 37, 39, під назвою «Na dnie. Społeczno-psychologiczne studium».

На Наддніпрянській Україні львівське видання «На дні» (1880) було заборонене і розповсюджувалось нелегально.

У висновку Петербурзького цензурного комітету зазначалось:

«Хоча зміст цього оповідання не може бути визнаний злочинним, воно все ж дуже тенденційне своїм крайнім реалізмом і тим гнітючим враженням, яке автор має на меті справити на читача описом нелюдськості, звірства і безапеляційного свавілля поліції, жертвою якої є ні в чому не винна освічена молода людина, перейнята любов’ю до страждаючих і взагалі, як видно із оповідання, прибічник соціалістичних теорій» [Іван Франко. Документи і матеріали, 1856–1965. К., «Наукова думка», 1966, с. 143].

1892 р. оповідання «На дні» вийшло в перекладі чеською мовою: «Iwan Franko. Na dne. Z malorustiny s dovolenim autorovym prelozila Bohuslava Sokolová;», V Praze. 1891, 96 с.

Передруковано із деякими правками у збірці «В поті чола», с. 62 – 120, та у «Збірнику творів», т. 1, с. 103 – 193.

Письменник додав кілька абзаців нового тексту (характеристика Стебельського), змінив конструкцію окремих речень, здійснив незначну мовну редакцію (виправлено, наприклад, «хорошім» на «вродливім», «воздух» на «повітря», «вни» на «вони», «грязь» на «харкотиння», «послідній» на «останній», «нищача» на «руйнуюча», «писем» на «писань», «потужна» на «могуча» та ін.).

На початку 1903 р. оповідання «На дні» в німецькому перекладі Карла Гельбіха надруковане у віденському тижневику «Die Zeit», № 164 (14. II) – 185 (4. IV), під заголовком «Der Bodensatz»; у № 167 (17. III) цієї газети І. Франко надрукував як коментар до оповідання автобіографічний спогад «Wie ich dazu kam? Eine Erinnerung».

Наводимо уривки з цього спогаду в перекладі М. Возняка, опублікованому у Наукових записках Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1940, № 5 – 6, с. 149 – 153, під заголовком «Як це сталося?» як додаток до статті М. Возняка «Автобіографічний елемент в оповіданні Франка «На дні».

«Як це сталося, що я написав «На дні»? Моя уява допомогла мені при цьому дуже мало, а ще менше яка-небудь реалістично-натуралістична доктрина. Я був тут, так сказати, редактор з допомогою ножичок супроти дійсності і мусив тільки прикроювати і зшивати з матеріалу, який доставив мені багатющий досвід в обсязі цього дна […]

Взимку 1880 р., не маючи ніяких засобів, щоб жити у Львові, подався я на село, в Коломийський повіт, де мав одержати приватну лекцію. Під час подорожі до місця мого призначення задержали мене жандарми в містечку Яблунові, заарештували і відправили до Коломиї. Чому? Недалеко, в Косові, стався злочин: селянин стріляв у війта, правда, не вбив його, але все-таки поранив. Селянин і його спільники були заарештовані, а що він заявив себе атеїстом, то негайно була посаджена в тюрму сестра засудженого разом зі мною в 1878 році Павлика, Ганна, яка також жила в Косові і була засуджена тоді «за вербування членів до таємного соціалістичного союзу», але сама вона не належала до нього.

Соціалізм і атеїзм – так думали собі панове з коломийського суду – це ж діти одного духу. А що я тепер саме випадково попав у повіт, хоч і до місцевості досить віддаленої від Косова, то для таких панів було зовсім природно уплутати мене в коломийську історію, хоч я не мав найменшого поняття про неї. Таж я був також соціаліст! І таким чином мусив я знову зазнати тримісячного слідчого арешту. Тільки тоді побачили ті панове, що я таки непричетний до справи. Президент коломийського суду прийшов особисто до мене в камеру сказати, що мене визнали зовсім не винним, і велів потім приставити мене до місця мого народження, бо я не був належний до повіту.

Так попав я у високу школу дна суспільства, пізнав страшні ями, одну з яких старався вірно змалювати в своїй новелі, хоч і блідо, і нехитро. Коломия, Станіслав, Стрий і Дрогобич були станції мого шляху, і, хоч ця мандрівка етапами тривала лише декілька днів, напала мене в ці дні сильна пропасниця. Але що в місці свого народження я не мав що робити, то незабаром виїхав назад до Коломиї, щоб зайняти свою посаду. Проте староста не дозволив мені йти на село, поки не одержу з Дрогобича правильного паспорта від політичної влади. Я написав до Дрогобича і ждав у Коломиї.

Хворий на пропасницю, без грошей і без знайомих, сидів я в темній кімнаті в готелі і пробував відтворити на папері картини, які бачив останніми днями, і так з’явилась оця новела. Написана вона протягом трьох днів. Коли я кінчив її, відчув себе таким ослабленим, таким виснаженим голодом і хворобою, що за останні крейцарі купив конверт і марку, послав свій рукопис до Львова до одного знайомого, потім вернувся до готелю і положився, щоб умерти. Я лежав так три дні, дрижачи від пропасниці, без думок і без охоти до життя. Тільки бідний готельний слуга приносив мені іноді декілька ложок супу. Лише через три дні прийшов знайомий, у якого я мав одержати лекцію, і я піднявся, поїхав до Дрогобича і там одержав паспорт. Потім повернувся до Коломиї і поїхав на село. Цей страшний епізод мого життя закінчився.

Очевидно, це не був кінець років моїх мандрів. З таких подібних епізодів, де я був винний так само, як тут, повстав через п’ятнадцять літ великий злочин того «політичного минулого в попередньому моєму житті», через який граф Бадені як галицький намісник не міг перемогти себе, щоб затвердити мене приватним доцентом при Львівському університеті. Таке минуле було б для університетського викладача також надто колоритне».

У російському перекладі оповідання ввійшло до петербурзької збірки «В поте лица» під заголовком «На дне» (с. 81 – 146), а також було видано окремою книжкою двома накладами – 1905 та 1906 рр. у видавництві «Донская речь».

У бібліотеці І. Франка за № 3388 зберігається початок (16 сторінок) незавершеного видання оповідання «На дні» в перекладі на польську мову: «Na dnie. Studium społeczne Jana Franka. Przełożył z ruskiego. Z. I. Lwów. Nakładem redakcji «Pracy» z drukarni «Gazety narodowej».

Можливо, саме це видання мав на увазі І. Франко, коли писав у автобіографічному листі до М. П. Драгоманова про свою студію «На дні»: «…польський її переклад зачала (та не скінчила) друкувати робітницька часопись «Praca» («В поті чола», с. XII).

Подається за виданням: «В поті чола», с. 62 – 120. У нашому е-перевиданні розділам повісті дано назви (у Франка вони мали тільки римську нумерацію).

«Культура» – щомісячний громадсько-політичний журнал. Виходив у Львові з 1924 до 1934 р.

«Przegląd społeczny» – польський науково-літературний і громадсько-політичний журнал прогресивного напряму. Один з органів селянської («людової») партії. Виходив у Львові в 1886 – 1887 рр.

Бадені Казимир (1846 – 1909) – австрійський реакційний політичний діяч. У 1888 – 1895 рр. намісник Галичини. Був лютим ворогом визвольного руху. Відомий кривавими розправами під час виборів у Галичині 1897 р.

Вундт Вільгельм (1832–1920) – німецький психолог і фізіолог.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 15, с. 110 – 163.