Жіночий швидкий двоколісник
Мавро Річчі
Переклад Івана Франка
Ну ж і ти, римськая панно, скачи на швидкий двоколісник
І, хоча жінка, в бігу перегонюй мужчин!
Перегонюй, тільки рук не ломай ані носа нікому;
Хай тобі буде досить лаби ломать у собак,
Що окружають тебе й двоколісник і гавканням хижим
Рвуться зубами ось-ось вхопить за литку тебе.
Лагідно віє Зефір, тож і ти, як та давня Камілла,
Сукню на вітер пусти, живо в дорогу лети!
Хай там регочуться хлопці, нехай усміхаються старші
Дами, що бачитимуть світле майстерство твоє.
Хай і та баба смієсь, нерозумно роззявивши рота,
Щоб показати гидкі ясна беззубі свої, –
Ти непохитною будь і ніякого сміху не бійся, –
Буде співать ще юрба вчинки геройські твої.
Хай не спиняють тебе ті вози, що жене електрична
Сила, аж іскри тріщать – чорт зна принципом яким!
Бо коли ти так летиш, то летить твоя слава по Римі,
І парубки молоді раді тебе величать.
З них коли хто на бігу присусідиться, ти самовільно
Буцім пади і в його рухом ратунку благай.
Радо подасть він тобі свою руку і швидко настане
Втішна хвилина для вас: стулою руки зв’язать.
Разом до шлюбу женіть на однім двоколіснику «тандем»,
Бо ж вас у купу звела спільної слави любов.
Примітки
Уперше надруковано: ЛНВ. – 1899. – Т. 6. – Кн. 6. – С. 374, разом із латинським оригіналом під назвою «Muliebris birota velocissima» і під загальною назвою «Латинська ода до велосипеда». Публікацію відкривало вступне слово Франка:
«В Римі почала торік виходити латинська часопись «Vox Urbis, de litteris et bonis artibus commentarius bis in raense prodit«[«Голос міста (Рима), вісник літератури і мистецтва, виходить двічі на місяць». – Упоряд.]. Часопись, котрої принагідним співробітником є також Папа Лев ХШ, інтересна головно як куріоз; наші відносини, перетолковані на мову Ціцерона і Вергілія, виглядають досить комічно. Між іншим звернули на себе увагу поміщені в 1 і 6 н[оме]рах сеї часописі латинські оди до велосипеда, скомпоновані не без таланту і з дотепом якимсь Мавром Річчі Перша з тих од присвячена мужеському, друга – жіночому велосипедові. Щоб познайомити наших читачів також і з сего рода поезією «fin de siede» [кінця віку (фр.) – Упоряд.], ми подаємо тут другу оду М. Річчі в оригіналі, делучуючи до него свій по змозі вірний переклад».
Як бачимо, перекладаючи оду, Франко ще не ідентифікував в одній особі папу Лева XIII та «якогось» Мавро Ріячі Та через 16 років, готуючи до друку власний переклад поезії Дранмора «Pontifex mахіmus», твір швейцарського поета, звернутий до тогочасного папи [Pontifex maximus – титул Папи Римського, у римлян – верховний жрець (латам.). – Упоряд.], Франко у примітці повідомляє: «…А з писань Лева XIII, що мав неабиякий поетичний талант, я переклав один латинський гумористичний вірш («Ода до велосипеда) на нашу мову. 18.V 1915» (див. 13, 588).
Мавро Річчі – літературний псевдонім папи Лева 13-го, зі світу: графа Джоакіно Леччі (1810 – 1903). Став папою після ліквідації Папської області як світської держави (187S), отож змушений був виробляти нову модель діяльності апостольського престолу. Встановив дипломатичні контакти з європейськими можновладцями, опублікував 60 енциклїк (більше, ніж будь-хто з його попередників і наступників), серед яких особливо знана «Rerum novarunu» із викладом постулатів католицької соціальної політики. Консолідувавши сили християнської демократії на боротьбу з комунізмом та соціалізмом, Лев XIII вивів із кризи і зміцнив становище католицької церкви та її найвищого органа.
Паралельно з тим Мавро Річчі був обдарованим літературно: співпрацював із періодичними виданнями, писав латинські вірші, цитував Данте напам’ять тоща Попри симпатії до вправляння Лева ХШ в царині красного письменства, Франко не сприймав усієї «решти» його діяльності. Зокрема, засуджував політику ультрамонтанства й католицького панславізму, яку на теренах Галичини проводили єзуїти і змартвихвстанцї, і яка через це загрожувала денаціоналізацією українців, а загалом у Європі протистояла новітнім політичним рухам та науковим відкриттям. Пародійно виведений образ Паче (у якому можна бачити натяк на Папу із прізвищем Дж. Печчі) у двох строфах Франкового вірша «Вандрівка русина з Бідою», які, однак, не увійшли до остаточної його редакції (див. 1, 443).
Камілла – жінка-кентавр, дочка міфічного владаря, войовниця.
Ростислав Чопик
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 406.
