І. Платон, його життя й літературна діяльність

Іван Франко

Платон, один із найвизначніших грецьких філософів і, без сумніву, найвизначніший літературний талант між ученими старої Греції, був сином Арістона й Періктіони, горожан афінського передмістя Коліта і членів одної з найвизначніших афінських родин, що в батьківській лінії походила від афінського короля Кодра. Він родився дня 7 мая 427 року перед Хр[истом], мав двох братів і одну сестру і звався первісно іменем свойого діда Арістокль, а тільки пізніше його вчитель прозвав його Платоном за те, що був широкий у плечах.

Як член афінської аристократії він одержав по-тодішньому дуже старанне виховання, в молодих літах учився музики, математики, гімнастики та малярства; як гімнастик одержав побіду на істмійських ігрищах. Наука музики обіймала в тих часах також поезію, і молодий Платон визначився також на тім полі, укладаючи дифірамби та трагедії. Але вже вчасно замилування до поезії уступило далеко сильнішому замилуванню до філософії, яке збудив у ньому, мабуть, його вчитель Кратілл якого пам’ять він звеличив у своїм діалогу під тим самим іменем. Та рішучий вплив на все його дальше життя мав Сократ, якого учеником та пильним слухачем він зробився, маючи 20 літ. Рівночасно з літературними й науковими заняттями він відбував також обов’язкову для афінської молодіжі військову службу і, коли вірити деяким джерелам, брав участь у трьох битвах, а власне, перший раз – під Танагрою, другий раз – під Коринтом (394 р), а третій раз – під Деліоном. Служив правдоподібно кінно. Поза тим у політичне життя не мішався. Наслідком родових традицій та власних переконань – ворог демократії, він мав нагоду пізнати лихі сторони пановання також аристократів, і се, як також засудження на смерть Сократа демократичними охлократами, остаточно відвело його від уділу в політичнім житті Атен.

Про сю, можна сказати, переломову добу в житті Платона дає дуже добре поняття сьомий лист його кореспонденції, з якого не зайвим тут буде навести його власне оповідання: «В моїй молодості було зо мною таке, як і з не одним буває. Я зупинився на думці, що скоро стану своїм власним паном, зараз віддам себе задачам публічного життя. Та тут дожив я таких переворотів у моїм ріднім місті, які ось як діткнули мене. Тодішня конституція, на яку вже многі нарікали, дізнала зміни, наслідком якої 50 мужів стало на чолі держави, 11 – у місті, а 10 – у пристані Пірею як надзорча власть над торгом та над зарядом міста, а надто 30 мужів як необмежені повелителі держави. Деякі з них належали до круга моїх свояків та приятелів [Головою 10 мужів у пристані, се значить – тамошньої власті поліційної та тюремної був Хармід, вуйко Платона. – [І. Франко].]. Вони запросили мене зараз також до участі в правлінні державою, немовби така участь сама собою належалася мені. Я був, одначе, ще занадто молодий для власті, та проте мав надію, що ті мужі напевно приведуть стан держави із дотеперішньої беззаконності до ліпших законних порядків, і тому я слідив їх поступки з великою увагою. На жаль, я завважив дуже скоро, що в короткім часі вони довели до того, що супроти їх правління давніші порядки видалися золотим часом. Між іншими надужиттями вони поручили старому вже Сократові, мойому приятелеві, якого я без вагання можу назвати найсправедливішим мужем свого часу, аби він із іншими людьми зловив і спровадив до тюрми одного горожанина, засудженого ними, і таким способом, хоч і нехотя, зробився учасником їх злочинів. Та Сократ не послухав їх, але наразився на небезпеку радше потерпіти все, ніж доложити руки до беззаконності властей. Бачачи се і ще не одно не менше важне, я з обуренням відвернувся від тодішніх лихих порядків. Та швидко наступив упадок 30 тиранів і всієї тодішньої конституції. І знов я почув, хоч сим разом слабше, охоту вмішатися в політику моєї вітчини. Розуміється, що і в тім переходовім часі заколоту діялося не одно таке, що викликало обурення: многі люди визискували переворот на те тільки, аби якмога лютіше помститися на своїх ворогах. Та все-таки демократи, які вернули з вигнання, виявили більше помірковання. Але нещасливий випадок справив те, що деякі з тої тепер пануючої партії потягли під суд мойого приятеля Сократа під найбезличнішим і найнесправедливішим закидом безбожності, який якраз Сократа найменше міг діткнути. І судії з народу засудили його на смерть і спричинили загибель чоловіка, який тоді, коли вони самі були на вигнанні та в недолі, з геройською рішучістю відмовився від катівської служби супроти одного з їх вигнаних приятелів. Придивляючися тим подіям і людям, що провадили політику, а також законам і усталеним звичаям, я прийшов до думки, яка в міру того, як я доходив до старших літ, чимраз більше показувала мені трудність здобути успіх на полі практичної політики. Без значного числа приятелів і добре зорганізованої партії се було неможливе, а таких приятелів між тодішніми учасниками політичного життя тяжко було знайти, бо хід політики не йшов уже на основах наших батьків, а здобувати нових приятелів було також неможливо без надмірних трудностей. При тім погіршення писаних конституцій та обичаїв збільшалося раз у раз застрашаючим способом, так що мені, зразу дуже охочому до публічної діяльності, при огляданні загальної непостійності відносин нарешті зробилося зовсім млісно. Щоправда, я не переставав думати про те, яким би способом можна було поправити ті відносини і загальні порядки держави, але рішився ждати на кориснішу нагоду, поки, нарешті, не дійшов до переконання щодо всіх теперішніх держав, що всі вони живуть у дуже лихім та беззаконнім стані, а по правді, порядки майже всі непоправно лихі, так що тільки чудом божим вони можуть надіятися якоїсь поправи. В тім переконанні я опустив Атени і відбув до Італії та Сицилї мою першу подорож».

Період подорожей у Платона тривав цілих 12 літ, та докладних відомостей про них не маємо. Дещо вказує на те, що, перший раз покинувши Атени, він удався до Мегари, де довкола вільнодумця Евкліда зібрався кружок прихильників Сократа та його думок. Пізніше, коло р. 390, він подорожував до Кирени, де відвідав математика Теодора, якого давніше пізнав був у крузі Сократа. Мабуть, у тім же часі він відвідав також Єгипет, про що свідчить його досить докладна знайомість єгипетської традиції, захована в діалогу «Федр».

Три рази в своїм житті подорожував Платон до Сицилії, перший раз – коло р. 388, другий раз – коло р. 368, а третій раз – 361 р., та всі три рази він не мав щастя при дворі тамошніх володарів, Діонісія І , Діонісія II та Діона. Подорожі до Сицилії вплинули на нього хіба остільки, що він познайомився ближче з піфагорейцями, від яких перейняв замилування до математичних та фізикальних студій і яких вплив досить некорисно відбився на його пізніших писаннях.

Найважнішою подією в житті Платона треба вважати заснований власної школи в Атенах, яке після Плутарха припадає на р. 386. Сю школу заснував Платон на площі, прозваній іменем героя Академа, недалеко брами Діпілон; вона окружена була портиками та парком; обік неї Платон закупив розкішний сад, у якому безтурботно міг віддаватися навчанню молодіжі та письменській праці. Слава його таланту швидко стягнула до нього багато талановитої молодіжі з різних країн Греції, між якою була також одна женщина з Аркадії, Аксіотея, в мужеськім убранні.

Зайнятий сею впливовою та плодючою діяльністю, дожив Платон до пізньої старості; він умер, маючи 81 літ, в р. 348 перед нашою ерою.

Коли почалася літературна діяльність Платона, невідомо докладно. З поетичних творів його молодості не дійшло до нас майже нічого. Тому, що вся його письменська діяльність стоїть під впливом Сократа, природним являється припущення, що вона й почалася ще за життя його великого вчителя. І справді, деякі новіші дослідники кладуть на роки 400 – 399 найдавніші діалоги Платона: «Лахес», «Молодший Гіппій» та «Евтіфрон». Інші волять починати її пізніше і вважають першим твором Платона «Апологію Сократа», одинокий поміж його творами, що не має форми діалогу.

Зрештою, вся літературна діяльність Платона виявилася в формі діалогів, розмов між двома або більше особами на наукові, язикові, етичні, філософічні та юридичні теми. Се треба вважати випливом оживленого товариського життя в тих часах. Платон не був творцем діалогової форми в письменстві, але в усякім разі був незрівнянним майстром сеї форми. Найсухішим і найабстрактнішим темам при помочі сеї форми він умів надати не тільки популярний та діалектичний виклад, що розвивав тему з різних боків, але також високу літературну вартість. Із сучасних впливів, які помогли йому станути на такім високім ступні досконалості, треба зазначити те, що улюбленою лектурою його в молодих літах були міми (комічні сцени) Софрона, а також незвичайний розвій драматичної штуки в Атенах, який припав, власне, на остатнє десятиліття V віку [Варто зазначити, що в афінських театрах були представлені в р. 409 «Філоктет» Софокла, 408 – «Орест» Евріпіда і «Плутос» Арістофана, 407 – «Ойдіп у Колоні» Софокла, 406 – «Бакхантки» Евріпіда та його ж «Іфігенія в Авліді», а 405 – «Жаби» Арістофана. (Richter, Platon. Seine Leben, seine Schriften, seine Lehre. Erster Band. München 1910, ст. 55). – [І. Франко].]. Всіх діалогів з іменем Платoна дійшло до нас 42, крім того 12 листів і деякі літературні та наукові дрібниці. Історик грецької літератури Вільгельм Хріст ділить Платонові діалоги хронологічно ось на які групи:

1. Перед подорожами: «Апологія», «Крітон», «Евтіфрон», «Лізіс», «Хармідес», «Лахес», «Гіппій Молодший» та «Іон»; 2. Діалоги переходової доби (390 – 380): «Протагорас», «Менон», «Горгіас», «Федр», «Евтідем», «Файдон», «Кратіл», «Симпозіон»; 3. Конструктивні діалоги, в яких розумовання та виклад позитивних тез перемагає діалогову форму: «Держава» («Політея»), «Тімай», «Крітій»«, «Теайтет», «Софіст», «Політик», «Парменід», «Філеб» і «Закони» – як загально приймають, останній твір Платона. До сього треба додати ряд сумнівних або неавтентичних діалогів: «Теагес», «Алківіад А.», «Алківіад Б.», «Гіппій Старший», «Гіппарх», «Менексен», «Любовники», «Клейтофон», «Епіномід» та «Мінос». Збірка так званих «Платонівських листів» підлягає значним сумнівам щодо своєї автентичності і відноситься головно до триразового побуту Платона в Сиракузах. Вона складається з 13 листів, із яких перший, одначе, не означений іменем Платона; новіша критика признає справді Платоновими або писаними близькою до нього особою тільки листи 3, 7, 8-ий [W. Christ, Geschichte der griechischen Litteratur bis auf die Zeit Justinians. Vierte revidierte Auflage, München 1905, сторони 448 – 468. – [І. Франко].].

Не місце тут входити в оцінку філософічного та взагалі наукового змісту Платанових творів. Досить буде навести загальний осуд історика грецької літератури В. Хріста, який, зазначивши слабі сторони Платанової ідеології, додає: «Але проте все-таки Платанів ідеалізм лишається блискучою зорею в змаганнях та надіях людства, а його твори стоять між найкращими творами грецького духу, в яких глибина думок якнайщасливіше йде в парі з барвистою красотою мови. Платон – не лише найбільший майстер діалогу, він також довів чистоту та красоту атицької мови до взірцевої досконалості. Реальне знання греків у часах Платона стояло ще не на дуже високім ступні, але що до того часу здобуто дослідами на полі математики та фізики – се він старанно засвоїв собі і використав у будові своєї системи дуже тонко, але також дуже малоплідно. Для історії та історичної критики мав наш автор, як майже всі філософи старовини, мало зацікавлення; впадає в очі його безкритичність у літературних справах; із сього погляду навіть супроти Геродота Платон виявляє рішучий регрес» [W. Christ, op. cit. 471-472. – [І. Франко].].

Примітки

Кодр – останній цар Афін. За переказом, при вторгненні дорійців Кодр урятував місто, пожертвувавши своїм життям. Нащадки Кодра отримували пожиттєвий статус архонтів – правителів Афін.

Істмійські ігри – змагання, які проводилися на Істмі, тобто Коринфському перешийку, з 582 р. до н. е. кожні два або чотири роки на честь Посейдона. До істмійських ігор входили спортивні змагання та кінні перегони, згодом також змагання музикантів.

Дифірамб – жанр давньогрецької хорової лірики, первісно – гімн Діонісу, пізніше – пісня, що уславлювала й інших богів та героїв. Жанровою ознакою дифірамбу є діалог між хором і заспівувачем-корифеєм. Згодом дифірамб розвинувся в античну трагедію.

Кратіл (IV ст. до н. е.) – грецький філософ, учитель Платона, перший представник релятивізму. Кратіл істотно доповнив думку Геракліта про те, що не можна двічі увійти в одну і ту ж річку (оскільки іншою стане й вода, і наше тіло). Заперечував існування відносного спокою, що відповідало його принципу утримання від судження.

Сократ (470/469 – 399 до н. е.) – давньогрецький філософ, родоначальник діалектики як методу пізнання. Своє учення викладав усно в діалогах з учнями, серед яких – Платон, Ксенофонт та ін.

…брав участь у трьох битвах, а власне, перший раз – під Танагрою, другий раз – під Коринтом (394 р.), а третій раз – під Деліоном. – Очевидно, йдеться про битви Коринфської війни (395 – 387 рр. до н. е.), яка виникла між коаліцією грецьких держав (Фів, Аргоса, Коринфа, Мегар, Еліди та ін.) та Спартою. Причиною війни стало бажання розвинутих грецьких держав звільнитися від гегемонії Спарти, яка збройно підтримувала антидемократичні порядки у підпорядкованих містах. Танагра та Деліон – міста в Беотії, Коринф – велике дорійське торгове місто на Істмі

… у пристані Пірею… – Йдеться про афінську гавань на південному заході Афін на Пірейському півострові. Її було вперше закладено за Фемістокла.

Хармід – брат матері Платона Періктіони; його ім’ям названий один з діалогів Платона.

…упадок 30 тиранів… – Мова про 30 олігархів, які після поразки Афін у Пелопоннеській війні захопили необмежену владу і з 404 р. до н. е. встановили в Афінах режим терору. Однак незабаром у політичну боротьбу вступило демократичне угруповання, яке під керівництвом Фрасібула зайняло Афіни і в 403 – 402 рр. до н. е. відновило демократичні порядки.

Мегара – торгове місто у Стародавній Греції, яке конкурувало з Афінами. Після захоплення Афінами о. Саламін (бл. 600 до н. е.) значення Мегари як центру торгівлі зменшилось.

Евклід (бл. 450 – 380 до н. е.) з Мегари – давньогрецький філософ, учень Сократа, засновник мегарської філософської школи.

Кирена – місто у Північній Африці, важливий торговий; центр. Єдина грецька колонія (з 630 р. до н. е.), в якій існувала монархічна влада. Кирена прославилась школами лікарів та філософськими школами (Каллімах, Арістіп, Ератосфен). У IV ст. до н. е. місто потрапило під владу Птолемеїв.

… математика Теодора… – Йдеться про Феодора Киренського (? – 390 до н. е.), грецького математика, який, на думку Платона, зробив великий внесок у розвиток теорії ірраціональних чисел.

Єгипет – стародавня держава на північному сході Африки у нижній течії річки Ніл. Одна з найдавніших цивілізацій.

Діонісій І (бл. 430 – 367 до н. е.) – тиран Сиракуз (на Сицилії) з 405 р. до н. е. Вів боротьбу проти карфагенян, які утримували більшу частину Сицилії, незважаючи на опір Сиракуз і грецьких міст Південної Італії. Заснував потужну державу по обидва боки Мессинської протоки. Вважався рятівником західних греків.

Діонісій II (367 – 344 до н. е.) – наступник Діонісія І, прославився жорстокістю та бенкетами (які засуджував Платон). У 357 р. був вигнаний і втік до Південної Італії. У 347 повернувся, але 344 р. був скинутий Тімоленом і засланий до Коринфу.

Діон – Діон Сиракузький (? – 354 до н. е.), тиран, зять Діонісія І та Діонісія II, учень Платона. Намагався теорію Платона про державу втілити у Сиракузах шляхом проведення конституційних реформ. У ході політичної боротьби за владу його вигнав Діонісій II. Досягнувши деяких воєнних успіхів, повернувся у Сиракузи, де 354 р. до н. е. був убитий.

Піфагорейці – релігійно-етичне і філософське братство, засноване давньогрецьким мислителем і математиком Піфагором Самоським (бл. 540 – 500 до н. е.).

…він умер, маючи 81 літ, в р. 348 перед нашою ерою. – За іншими даними, Платон помер 347 р. до н. е.

«Лахес» – діалог Платона, присвячений Лахесу (Лахету), афінському полководцеві, що загинув у битві під Мантінеєю 418 р. до н. е.

«Молодший Гіппій» – діалог Платона «Гіппій менший», названий на честь грецького софіста Гіппія з Еліди (друга пол. V ст. до н. е.), який прославився серед сучасників тим, що брав за свої уроки великі гроші. Ім’ям Гіппій Платон назвав також свій діалог «Гіппій більший» (у Франковому перекладі – «Гіппій Старший»). Ці діалоги різні за розміром, тому більший отримав назву «Гіппій більший», а менший – «Гіппій менший».

«Евтіфрон» – діалог Платона, названий ім’ям Евтіфрона, одного з офіційних афінських віщунів.

… міми (комічні сцени) Софрона… – Йдеться про грецького поета із Сиракуз Софрона, який творив близько середини V ст. до н. е. Міми Софрона становлять собою невеликі закінчені драматичні сцени, написані прозою. Матеріал для них Софрон брав із повсякденного життя. Міми Софрона поділяють на дві групи: чоловічі та жіночі. Платон високо цінував поезію Софрона.

Софокл (бл. 496 – 406 до н. е.) – давньогрецький драматург. Збільшив число акторів у драмах з двох до трьох, а кількість співців у хорі – з 12 до 15. Із 123 драм Софокла повністю залишилось тільки сім («Аякс», «Трахинянки», «Цар Едіп», «Едіп в Колоні», «Антігона», «Філоктет», «Електра»). У драмах використовував міфологію.

Евріпід (485/484 або 480 – 406 рр. до н. е.) – давньогрецький трагедійний поет. Із 92 п’єс повністю дійшли до нашого часу 19 («Медея», «Іполіт», «Геракл», «Андромаха», «Траянки» та ін.).

Richter – Ріхтер К. (? – ?), німецький історик філософії, дослідник життя і творчості Платона.

Всіх діалогів з іменем Платона дійшло до нас 42, крім того 12 листів… – Сучасні вчені вважають, що лише 23 діалоги, приписувані Платонові, автентичні, 11 – сумнівні, решта – однозначно не належать філософові. Серед 13 листів лише деякі, можливо, справжні. Не у діалогічній формі написана Платонова «Апологія Сократа» – судова виправдальна промова.

Хріст Вільгельм (1831 – ?) – німецький філолог, професор у Мюнхені. Опублікував «Історію грецької літератури до часів Юстиніана», «Основи грецької фонетики», критичні видання «Іліади» Гомера (1884), «Метафізики» Арістотеля (1886).

«Крітон» – діалог Платона, названий на честь Крітона, друга й учня Сократа.

«Іон» – діалог Платона, названий на честь виконавця гомерівських поем, рапсода Іона Ефеського.

«Протагорас» – діалог Платона, названий ім’ям Протагора (бл. 480 – бл. 410 до н. е.), одного з представників софістики.

«Менон» – діалог Платона, названий на честь Менона, командира загону грецьких найманців в армії молодшого сина перського царя Дарія II Кіра у 401 р. до н. е.

«Горгіас» – діалог Платона, названий ім’ям філософа-софіста і ритора Горгія з Леоніл (Сицилія) (бл. 483 – 375 до н. е.).

«Федр» – діалог Платона, названий ім’ям Федра, послідовника давньогрецького філософа Гіппія, сучасника Платона. У Франка ім’я цього чоловіка – Файдр. Такої форми імені ніхто не використовує, тільки Федр. В нашому е-перевиданні вживається оця загальноприйнята форма.

«Файдон» – діалог Платона, названий на честь Федона, учня Сократа, якого він викупив з рабства і який згодом був присутній при смерті Сократа.

«Тімай» – діалог Платона, названий ім’ям Тімая (Тімея) (бл. 490 до н. е. – ?), філософа-піфагорейця та суспільного діяча.

«Крітій» – діалог Платона, названий на честь, за одними даними, Платонового дядька Крітія, а за іншими – Платанового прадіда.

«Теайтет» – діалог Платона, названий на честь Теайтета (Теєтета), філософа, астронома, математика, учня Сократа.

«Філеб» – діалог Платона, названий ім’ям одного з його героїв. Філеб – особа не історична, а вигадана.

«Алківіад А.», «Алківіад Б» – діалоги, названі ім’ям Алківіада (бл. 451 – 404 рр. до н. е.), улюбленого учня Сократа, відомого своєю вродою, аристократа, згодом політичного діяча і стратега Афін. Платонове авторство цих діалогів сумнівне.

… у часі ленейського празника… – Зимове святкування на честь Діоніса, яке відбувалося у священній місцевості Леней і передбачало театралізовані вистави у Ленейському театрі.

Агатон (Агафон) (447 – 405 до н. е.) – давньогрецький трагік. Виступав за оновлення трагедії і мав вплив на творче становлення Евріпіда. Використовував лише вигадані сюжети.

Арістофан (бл. 450 – 385 рр. до н. е.) – давньогрецький поет-комедіограф, «батько комедії». Його твори мали переважно політичний характер, у них він засуджував сучасний йому лад в Афінах, зокрема місцеву демократію. З багатьох його комедій повністю збереглися лише 11 («Вершники», «Ахарняни», «Мир», «Лісістрата» та ін.).

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 68 – 73.