Беата й Гальшка

Якоб Каро

Переклад Івана Франка

Історичне оповідання із XVI в.

Примітки

Назва оригіналу: «Beata und Halszka. Eine polnisch-russische Geschichte aus dem 16-ten Jahrhundert» (окреме видання: Вроцлав, 1883).

Вперше надруковано в газ.: Діло. – 1912. – № 185. – 16 (3). VIII. – С 1 – 2; № 187. – 20 (7). VIII. – С. 4 – 5; № 188. – 21 (8). VIII. – С. 1 – 2; № 189. – 22 (9). VIII. – С. 1 – 2; № 190. – 23 (10). VIII. – С. 1 – 2; № 192. – 26 (13). VIII. – С. 1 – 2, 3; № 193. – 27 (14). VIII. – С. 1 – 2; № 194. – 29 (16). VIII. – С. 1 – 2; № 195. – 30 (17). VIII. – С. 1 – 2; № 197. – 2. IX (20. VIII). – С. 1 – 2; № 198. – 3. IX (21. VIII). – С. 3 – 4; № 200. – 5. IX (23. VIII). – С. 1 – 2; № 201. – 6. IX (24. VIII). – С. 1 – 2; № 203. – 9. IX (27. VIII). – С. 1 – 2; № 204. – 10. IX (28. VIII). – С. 1; № 205. – 11. IX (29. VIII). – С. 1 – 2; № 206. – 12. IX (30. VIII). – С. 1 – 2. Ім’я та прізвище автора зазначено: Яков Каро. У підзаголовку підп. перекладача: З німецької мови переклав і доповнив Іван Франко.

Перша подача перекладу в «Ділі» супроводилася передмовою І. Франка, вміщеною під рубрикою «Новинки» без назви, за підп.: Іван Франко (с. 4). Передмову відкривала нотатка від редакції «Діла»: «Наш фейлетон. В нинішнім числі «Діла» розпочинається у фейлетоні друк історичного оповідання про Беату і Гальшку. Перекладчик сього оповідання д-р Іван Франко пише про нього ось що» (тут фейлетон – нижня частина газетного аркуша, де друкували мистецькі, літературно-публіцистичні та науково-популярні матеріали).

Я. Каро ніде, крім єдиного разу в передмові, не супроводив текст ні довідковим апаратом, ні примітками. І. Франко ж доповнив переклад коментарями до передмови, І, III і IV розділів. До передмови додав бібліографічний опис праці А. Пшездзецького, у І розділі пояснив значення слова серебщина, у III розділі вказав на те, що Ян Радванський переклав польською мовою для родинного архіву князів Сангушків матеріали з деяких актів судового процесу 1555 р. (за книгою судових зізнань, що зберігається у бібліотеці Чеського музею в Празі) і на те, що з цього перекладу пізніше користав А. Пшездзецький, в одному місці виправив «трохи недокладний» переклад Якобом Каро уривка з праці А. Пшездзецького, детально прокоментував написи на надгробному пам’ятнику князеві Дмитру Сангушкові у церкві Св. Миколая в чеському містечку Яроміржі, а також подав стислий опис тлінних останків князя, виявлених під час ексгумації. У примітці до IV розділу вмістив дослівний переклад з латинської мови королівського мандата (з покликом на міський архів Львова).

Глибше зрозуміти трагічну історію Беати Костелецької та її дочки Гальшки дає змогу зміст однієї з віршових «Проз» А. Крицького в перекладі І. Франка, що з якихось причин не з’явилася у підтекстових примітках під час публікації оповідання у «Ділі»:

«О Беато, оздоблена незвичайною красою та чеснотою, о учтива та скромна лицем, словами та рухами! Гідні й негідні посполу все дивляться на тебе; старі та розумні задля тебе відходять від розуму. Всім серцем, найвищим бажанням горнуться до тебе невідступні благородні молодці, бажаючи знайти в тобі не приятельку, але подругу; горнуться оздоблені поясами та ланцюгами, багаті та вродливі, майже всі найвизначніші палають до тебе любов’ю.

У короля та в королеви ти заслужила на таку ласку, що зробили тебе товаришкою при шлюбі своєї дочки. Отже ж, уважай, одержавши з ласки Божої такі дари, що ти далеко вища від інших, і уникай ось яких гріхів: не показуй себе гордою та невдячною для тих, що тебе люблять, але будь чемною та взаємною, і всі будуть завше хвалити тебе» (39, 147).

По «наглій» смерті у молодому віці князя Іллі Костянтиновича Острозького, першого чоловіка Беати, життя цієї надзвичайно енергійної та діяльної жінки склалося, за словами І. Франка, «досить нещасливо і було заповнене такими прикростями, процесами, тривогами та терпіннями, які рідко випадали на долю женщин з високого роду» (39,147). Не менш драматичні перипетії спіткали трагічну долю дочки Беати Гальшки Острозької, яка через екстраординарні обставини стала, на думку І. Франка, «героїнею досить незвичайної навіть на ті часи романтичної історії» (39, 146).

Перекладаючи влітку 1911 р. працю Я. Каро, І. Франко старанно опрацював відповідний джерельний матеріал, передусім той, що стосувався історії визначного українського княжого роду Острозьких, зокрема з публікації «Archiwum książąt Sanguszków w Slawucie, wydane przez Bronisława Gorczaka, konserwatora tegoż archiwum, t. IV, 1535 – 47, we Lwowie, 1890».

У праці Я. Каро висвітлюється діяльність трьох реальних історичних постатей княжого роду Острозьких, серед них двох найвизначніших діячів: першого гетьмана Великого князівства Литовського Костянтина Івановича та його сина, мецената української культури, великого магната князя Василя-Костянтина. Саме ці та інші волинські князі (найзаможніша ланка українського привілейованого стану) і впливові шляхетські родини українського походження (з них в оповіданні Я. Каро фігурують князі Федір, його сини Дмитро та Роман Сангушки, королівські секретарі Іван Горностай, Василь Полубенський, Іван Василевич та ін.) формували кістяк української шляхти кінця XV – початку XVII ст., ролі якої в українській історії І. Франко надавав особливого значення.

Цю проблематику осмислювали галицький історик І. Шараневич у грунтовній праці «Гальшка, княгиня Острозька. Оповідання історичне» (Львів: Накладом ред. «Зорі», 1880. – 200 с.) та інші дослідники у працях, присвячених князям Острозьким. Надзвичайно складній долі Беати Костелецької та її доньки Гальшки Острозької присвятив стислі «уваги» М. Грушевський в «Історії України-Руси», де подано короткий перелік відповідних наукових і белетристичних праць (А, Пшездзецького, Я. Каро, І. Шараневича та ін.) (Грушевський М. Історія України-Руси: В И т., 12 кн. – К.: Наук, думка, 1995. – Т. 6. – С. 631). О. Огоновський написав трагедію «Гальшка Острозька» (1881).

Передмова й переклад подаються за першодруком. В нашому е-перевиданні розділам роботи дано назви для орієнтації у змісті. У Франка вони мали тільки римську нумерацію. Також довелось поправити декілька дуже прикрих друкарських похибок, які спотворювали зміст написаного.

Каро (Caro) Якоб (1836 – 1904) – німецький історик єврейського походження, мав репутацію одного з найкращих знавців і дослідників історичної Польщі. Видавці відомої «Історії європейських держав» Геерен, Укерт і В. Гізебрехт доручили йому продовження по виході у світ першого тому багатотомної «Історії Польщі» («Geschichte Polens»), яка мала пізніше значний успіх.

В інтересах дорученого йому грандіозного завдання Я. Каро в 1863 – 1864 рр. здійснив наукові поїздки у Галичину та на південь Росії, наслідком чого стало його призначення на посаду екстраординарного професора у Віденському університеті. З 1869 р. (за іншими даними – з 1878 р.) обіймав посаду професора університету у Вроцлаві. З великої кількості його праць, більшість яких присвячено історичним подіям та визначним діячам Речі Посполитої, варто відзначити успішно захищену у Вроцлаві дисертацію «Катерина II з Росії» («Katharina II von Russland»), а також ряд робіт з історії літератури (про творчість Й. Лонгінуса, Г. Лессінга, Д. Свіфта) і з джерелознавства.

Беата – Беата Костелецька (1515 – ?), дочка каштеляна войницького Андрія Костелецького, вихованка королеви Бони Сфорци д’Арагона, можливо, позашлюбна дочка польського короля Сигізмунда I Старого, дружина князя Іллі Костянтиновича Острозького (церемонія шлюбу відбулася 3 лютого 1539 р.).

По раптовій смерті князя у серпні 1539 р. його величезна спадщина перейшла до неї та їхньої дочки-немовляти Гальшки. Далі її життя склалося дуже драматично, насамперед через невдалі заміжжя і передчасну смерть доньки, якою вона постійно опікувалася.

Особисте життя вдови-княгині не вдалося: воєвода серадський, відомий авантюрист і водночас лицар-звитяжець, а пізніше посол-дипломат Войтех Ласький, з яким вона взяла шлюб 12 квітня 1564 р. і якому відписала значну частину замків і маєтків, протягом 12 років силоміць утримував її у батьківському угорському замку.

Довготривалий полон Беати, відчуження від неї люблячої доньки, яка майже рівночасно теж перебувала без права виїзду в маєтку ненависного їй чоловіка, підірвали здоров’я княгині. З 1576 р., коли Беата Костелецька опинилася в Кошице, подальші події її важкого життя і дата смерті губляться у лабіринтах архівних джерел.

Спадщина ж княгині, яка стала об’єктом зазіхань численних впливових можновладців і навіть інтриг з боку самого короля, цілком справедливо повернулася, завдяки клопотам найвизначнішого представника роду Острозьких князя Василя-Костянтина, до законного її власника – дому Острозьких.

Гальшка (Єлизавета) Острозька (1539 – 1582), донька князя Іллі Острозького і Беати Костелецької, онука князя Костянтина Івановича Острозького, відома своєю напрочуд трагічною долею, про що свідчать архівно підтверджені факти: у 1553 р. вона була силоміць обвінчана з князем Дмитром Сангушком, 1554 р. її відібрали від Сангушка, якого по-звірячому вбили у чеському містечку Яроміржі, у 1559 р. повінчалася з князем Симеоном Слуцьким, але пізніше безпосередньо з волі короля Сигізмунда II Августа була віддана за познанського воєводу Лукаша Гурку, котрий силоміць утримував її аж до своєї смерті 14 років у власному маєтку на Познанщині без права виїзду, немов у в’язниці. З 1574 р. княжна жила під опікою дядька, князя Василя-Костянтина Острозького, в Дубно. Останні роки життя була хворою, напівбожевільною.

Андрій Франко

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 320 – 387.