III. Мій переклад
Іван Франко
Ще 1909 р. переклав мій син Тарас для вправи в перекладанні з грецької мови між іншими творами старого грецького письменства також Платонів «Симпозіон». Читаючи сей переклад, я завважив, що він занадто невільничо держиться грецького тексту і тому для руського читача аж надто часто виходить зовсім незрозумілим. Бажаючи прилагодити сей переклад для друку, я зачав весною 1910 р. разом із Тарасом переходити його переклад речення за реченням і розділ за розділом, порівнюючи його з грецьким оригіналом [Platos ausgewählte Dialoge, erklärt von С. Schmelzer. Symposion, Berlin, 1882. 8, ст. 98. – [І. Франко].] і з німецьким перекладом, опублікованим у рекламовій «Universal-Bibliothek» [Platons Gastmahl oder Gespräch über die Liebe. Uebersetzt von Fr. Schleiermacher. Mit Vorwort, berichtiger Uebertragimg und Erläuterungen herausgegeben von Dr. Max Oberbreyer, Leipzig. Reclams Universal-Bibliothek N. 927, 16-ка, ст. 69. – [І. Франко].]. Робота йшла досить пиняво головно тому, що Тарас, зайнятий університетськими лекціями, не мав часу ані охоти слідити за ревізією перекладу з такою увагою, яку я вважав потрібною. Пройшовши кілька перших розділів, ми покинули сю спільну роботу. Аж літом 1910 р., пробуваючи в Криворівнi, ми взялися до неї оба з моїм сином Андрієм і, признавши потребу переробити весь переклад основно, доконали сеї роботи протягом кількох тижнів на Тарасовім брульйоні, по чім Андрій переписав увесь рукопис начисто. Отак повстав сей переклад, якого я не доконав би був сам без помочі мойого сина Андрія.
Головна зміна, яку я вважав потрібною доконати в Тарасовім перекладі, а також супроти грецького оригіналу, полягає ось у чім. Платон, мабуть, для заховання хронологічної перспективи подій, представлених у тім творі, вкладає в уста найближчого оповідача Аполлодора оповідання другого оповідача Арістодема, що був наочним свідкам бенкету в домі Агатона в р. 416. Відси пішло те, що оповідання Арістодема скрізь видержано в залежній конструкції, т. зв. oratio obliqua [Залежна конструкція (латин.). – Упоряд.], і з форми діалогу перетягнено в форму оповідання. Можливо, що для греків ся стилістична штука була приємною та легко зрозумілою, але в перекладі вона значно утруднює зрозуміння тексту і ослабляє живість діалогічної форми. От тим-то я вважав потрібним, не нарушуючи основи грецького тексту, всі діалоги передавати в формі діалогів і всі промови – в формі промов без ненастанного втручування: «той сказав». Надіюся, то ся інновація вийшла на користь перекладу і здобуде Шатеновому творові також серед нашої публіки ту прихильність та таке зрозуміння, на яке він уповні заслуговує своєю внутрішньою вартістю.
Друга зміна, більше формальна, полягала в поділі тексту на розділи. Грецькі письменники в старовину не ділили своїх творів на розділи; поділу доконали пізніші копіїсти та редактори переважно для цілі шкільного навчання. Платанів «Симпозіон» у грецькім тексті, а також у німецькім перекладі поділений на 39 розділів, хоча розмір поодиноких розділів німецького перекладу не скрізь відповідає розмірові розділів у грецькім тексті. Такий сам поділ задержав також автор польського перекладу, д[обродій] Вл. Вітвіцький [Platon, Uczta, dialog o miłości. Przełożył, wstępem poprzedził i objaśnieniami opatrzył Władysław Witwicki. Lwów 1909, 8-ка3 сторін. 158. – [І. Франко]], який узагалі досить свобідно поводиться з текстом, а ще свобідніше – з персонажами та темами грецького твору, роблячи, приміром, у вступних увагах Сократа неуком, дармоїдом та комедіянтом, який весь свій вік удавав мудрця, а доведений до загибелі, жартами маскує свою розпуку.
Сей поділ, зроблений, очевидно, для шкільної цілі, зовсім не захований у французькім перекладі М. Швальбе, цитованім вище. Задержуючи в нашім перекладі сей шкільний поділ на 39 розділів, означених арабськими цифрами на початку тексту кождого розділу, я поділив рівночасно цілість тексту на 14 розділів відповідно до змісту головних уступів, із яких вона зложена. Сі уступи, розуміється, неоднакового об’єму, та проте, на мою думку, вони добре зазначують органічну будову Платонового твору.
Із подробиць перекладу зупинюся тільки на однім місці в промові Арістофана, яке, на мою думку, дотеперішні перекладачі передали не зовсім вірно. В німецькім перекладі се місце передано ось як: «Er ging auch aufrecht wie jetzt nach welcher Seite er wollte, und wrenn er schnell wrohin eilte, so konnte er, wie die Radschlagenden, welche die Beine gerade im Kreise herumdrehend Rad schlagen, eben so aut seine acht Gliedmassen gestützt sich sehr schnell im Kreise fortbewegen» [«Він ходив також прямо, як і ми тепер, але тим боком, яким хотів, а коли він поспішав, то міг котитися колесом, задираючи ноги вгору і перекочуючись на своїх восьми кінцівках, що дозволяло йому швидко просуватися далі» (нім.). – Упоряд.]. Переклад, очевидно, не дає жадного змислу і повний суперечностей, бо ж не можна стоячи просто обертати ноги довкола, ані, крутячися на однім місці, хоч би й як скоро, поспішати наперед. Французький перекладач (ор. cit. ст. 421) передав се місце коротше, але свобідніше і також не докладно; читаємо там: «lis marchaient en ligne droite, comme nous, sans avoir besoin de se tourner, pour prendre tous les chemins qu’il voulaient. Quand ils se disposaient á aller plus vite, ils s’appuyaient successivement sur leurs huit membres, et s’avangaient rapidement par un mouvement circulaire, comme ceux quil, les pieds en Rair, font la roue». В дослівнім перекладі по-нашому се значить: «Вони ходили просто, як ми, не маючи потреби обертатися, коли хотіли йти в якім-будь напрямі. Коли ж їм забажалося бігти швидко, вони опиралися по черзі на своїх вісім членів і круговим рухом двигалися вперед так, як ті, що, підіймаючи ноги в повітря, роблять колесо». Очевидно, й сей перекладач не уявляв собі докладно, яким способом чоловік може ходити колесом, що для греків, так само, як і для деяких наших селянських хлопців, було зовсім невеликою штукою. Польський перекладач передає се місце зовсім легкомисно (ор. cit. ст. 73): «Chodziło to albo po prostu tak jak dzisiaj dowoli w jedną albo w drugą, albo, jeśli się taki bardzo spieszył, robił tak, jak ten, co koziołki przewraca, i znowu na równe nogi staje. A że miał wtedy człowiek aż cztery pary odnóży, to się też odbijał dobrze i katulał bardzo szybko» [«Ходив він або прямо, так, як тепер, за бажанням в один чи інший бік, або, якщо дуже вже поспішав, робив так, як той, що перевертає козлики, і знову стає на рівні ноги. А оскільки мав тоді чоловік аж чотири пари ніг, то добре відштовхувався і котився дуже швидко» (пол.). – Упоряд.]. Очевидно, польський перекладач не уявив собі докладно різниці між гімнастичною штукою ходження колесом і штукою перевертання козлів.
Примітки
… мій син Тарас… – Франко Тарас Іванович (1889 – 1971), син письменника, кандидат філологічних наук, автор праць із франкознавства та класичної філології.
… у рекламовій «Universal Bibliothek». – Йдеться про «Універсальну бібліотеку», серію дешевих видань творів найвизначніших письменників світу. Засновник видавництва – Антоній-Філіп Реклам (1807-1896).
Криворівня – село на Гуцульщині (нині Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.), місце праці й відпочинку багатьох українських письменників (І. Франка, який з 1901 р. відпочивав тут майже щоліта, М, Коцюбинського, Лесі Українки, В. Гнатюка, О. Кобилянської, Г. Хоткевича та ін.).
…з моїм сином Андрієм… – Франко Андрій Іванович (1887 – 1913), син І. Франка, його помічник і секретар, особливо під час хвороби.
Вітвіцький Владислав (1878 – 1948) – польський психолог (з 1919 р. – професор загальної психології Варшавського університету), філософ, теоретик мистецтва; перекладач, видавець і коментатор творів Платона, зокрема діалогу «Бенкет» (Platon. Uczta, dialog o miłości. Przełożył, wstępem poprzedził i objaśnieniami opatrzył Władysław Witwicki. Lwów, 1909).
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 77 – 80.