Право дитини
Менандр
Переклад Івана Франка
Особи
Сиріск, вугляр, невольник.
Даос, вівчар, невольник.
Смікрін, атенянин.
Жінка Сиріска, з дитиною на руках.
Місце: сільська площа в селі близько Атен.
Час. кінець IV віку перед Хр[истом]
Сиріск і Даос, оба одягнені дуже вбого в козячі шкіри, припадком здибалися на сільськім майдані і зараз же посварилися завзято. Сиріскова жінка з дитиною стоїть позаду мyжа. На се надходить Смікрін із дому, що притикає до площі, і переходить побіля них.
Сиріск
Перечиш правді!
Даос
А ти, сікофант!
Жадаєш того, що тобі не слідно.
Сиріск
Давай на суд, нехай ріша се діло.
Даос
І овшім! Пошукаймо судії.
Сиріск
Кого волиш?
Даос
Однаково мені.
От дурень з мене, що я дав тобі
Свою знахідку.
Сиріск
Може, пан оцей
Тобі подобається на суддю?
Даос
Про мене.
Сиріск
Красно вас прошу, мій пане,
Крихітку часу задля нас ізгайте.
Смікрін
Чи бач! Для вас? А що ж таке у вас?
Сиріск
Ми в спір зайшли.
Смікрін
Мені про се байдуже.
Сиріск
Шукаєм, паночку, судді такого,
Щоб безсторонній був. Як час тобі
Позволить, розсуди ти наше діло!
Смікрін
А ви, здається, нечупарна пара.
Не сором вам іти в козячих шкірах
На суд судиться?
Сиріск
Ні, та наше діло
Коротке й ясне. Батечку, замир нас!
Не думай, що ся річ тебе негідна.
Та ж скрізь на світі правда на остатку
Все переможе. А кого припадок
Зведе на місце, той нехай поможе,
Бо він прислужиться добру людському.
Даос
Говорить, мов із книжки. Пощо я
Ділився з ним?
Смікрін
Чи піддаєтеся
Мойому вирокові, як він впаде?
Сиріск
Я безумовно.
Смікрін
Ну, беру на себе.
Бо чом би ні? Ти, що мовчав аж досі,
Дай голос перший.
Даос
Та зачну з кінця,
За що той спір, то все ясніше стане.
У лісі, що аж до села доходить,
Там пас я вівці, милостивий пане,
От тому тридцять день, і сам на сам.
Там я знайшов малесеньку дитину
Підкинену, знайшов і ожерелля
При ній і дещо інше того рода.
Сиріск
Про се то й ходить.
Даос
Я ще маю слово.
Смікрін
Ти, як ще раз хоч словом обізвешся,
Мій кий тебе покличе до спокою.
Даос
Отак і треба!
Смікрін
Ну, балакай далі!
Даос
Гаразд! Я взяв дитя, заніс його
В свій дім. Міркую зразу: «От я буду
Йому за батька». Та вночі, звичайно,
Всіляке мислиш. Сам з собою раджусь
І думаю: «Пощо мені здалося
Дитині за пістунку бути? Де я
Візьму ті гроші? Лиш жура та клопіт».
Так я надумав. Другий день я знов
Жену на пашу вівці. Сей вугляр –
Вуглярством порається, – і прийшов
До мене в толоку, бажав у лісі
Колод нарізать. Вже не раз я бачив
Його й балакав з ним. Він, бачучи
Мене в такій журбі, та й каже: «Даос,
А що тобі?» Кажу: «От з мене дурень!»
І все сказав йому, як я знайшов
І як заніс. 1 ще я не скінчив,
Він ну благать: «Щоб ти щаслив був, Даос!
Віддай мені хлоп’я!» І все своє:
«Дай Бог, щоб ти був вольним і щасливим!
У мене жінка, – так веде він далі, –
Що хлопчика одного привела,
Та й сей умер». Он ся його жона
З дитиною стоїть.
Смікрін
Сиріску, ти просив?
Сиріск
Так.
Даос
День весь він на мене налягав.
Нарешті я подавсь його благанням.
Він взяв дитину, вийшов, на відході
Бажав мені всіх Божих ласк, стиснув
Мене за руку й цілував її.
Смікрін
(до Сиріска)
Ти се вчинив?
Сиріск
Вчинив.
Даос
Він вийшов геть.
Тепер іде зі своєю жоною,
Зайшов мені дорогу і жадає,
Щоб все, що там знайшлося при дитині –
Пустиці, слова доброго не варті –
Я дав йому, ще й каже: «Річ не чута»,
Що я відмовив і собі те дрантя
Сховать хочу. По-мойому, він рад би
Повинен бути, що я дав йому
На просьбу щось; а що не дав усього,
За те ні перед ким мені правдаться.
Коли б оба ми з ласки Гермеса
Знайшли се спільно, то одну б частину
Взяв він, а я – другу. А так, де я
Один знахідник, ти при тім не був,
Ти хочеш сам для себе все, мені ж
Нічого не лишаєш? От таке-то!
Я часть тобі віддав того, що мав,
По добрій волі: хочеш, то й держи.
А ти не в той бік. Жаль тобі, – віддай
Мені назад, то ти нічого в мене,
А я нічого в тебе не забрав.
Ти ж хочеш все, одную половину
В дарунку, а другую вже насиллям.
Так має буть? Конець мойому слову.
Смікрін
Він говорив. Ти все те чув, як слід?
Ну, за тобою слово.
Сиріск
Добре, я скажу.
Сам на сам муж сей те дитя знайшов.
Все, що сказав тут, се достотна правда.
Так все було, мій батьку, не перечу.
Благав я і просив, аж поки він
Нарешті дав мені дитину. Правда,
Вівчар сторонній з уст його чув власних
Товариш – і сказав мені: при тій
Дитині він знайшов цінні прикраси.
Жадати їх – сам хлопчик тут явився.
Жоно, подай мені до рук дитину!
«Те ожерелля, знак цінний, з якого
Мене пізнать, віддай мені, Даосе! –
Се мовить він. – Не на мою оздобу
Був він при мні, ані на мій прожиток».
Те саме домагання ставлю й я;
Його опікун я тепер, ти сам
Мене зробив ним, дав мені його.
Ти ж, пане, розсуди, як се по-твому,
Щоб золото, чи що там, при дитині
Лишилось, як його бажала мати –
Хто там вона була, – аж би доріс він, –
Чи сей аби й сорочку зняв з дитини,
Бо він знайшов чуже добро? Чому я
В тій хвилі, як він дав мені дитя,
Не зажадав окрас? Бо ще той хлопчик
Не був в моїй опіці. А що я
Тепер стою за нього й промовляю,
То чиню лиш за нього й не жадаю
Собі нічого. Гермесова ласка?
Мій друже, не знаходь таке ніколи,
При чім є щось живе, якому річ належить.
А ти, брат, не знайшов, лишень обдер.
Так, се грабіж! Подумай, батечку!
Він може з вищого, ніж ми, коліна,
Трудиться тут не вистарчить для нього.
А вроджений наклін його спонука
До діл, свобідному властивих мужу,
Льви бить, кувать оружжя, побіджати.
Ти ж бачив часто гри такі в театрі
І знаєш, чень, історію Пелея
Й Нелея. Їх убогий чоловік
Знайшов, пастух, отак у шкіру вбраний,
Як я. Та бачачи, що благородне
Коліно їх, сказав їм, як знайшов їх,
Віддав клунок їм, у якім був скарб, –
І тайна їх уродження відкрилась,
І з козопасів стали королями.
Якби клунок Даосу був до рук
Діставсь, він зараз би продав його
За пару драхм, і весь їх вік пройшов би
В невідомі, що брость се благородна
І кров князівська. Тож не слід, мій пане,
Щоб я ховав дитину сю, а Даос
Ті речі, що в них їх будуще щастя
Й надія криєсь, в кут їх десь заніс
Та ж по такім клейноді не один
Пізна в сам час сестру свою, з якою
Мав брати шлюб. Хто зна, чи його мати
Оцим свойого брата не спасла
Від напасті якоїсь або й смерті?
Непевне, батечку, життя людськеє
Й людськая доля. Тра заздалегідь
Безпечити його від лих будущих,
Безпечити, як змога. «Поверни
Мені дитя, коли його не хочеш», –
Сказав би ти, і спорить з тим не можна б,
Та се не буде правда. Ти ж жадаєш
Дитини лиш тому, що віно те
Звернути їй не хочеш, і хоч завтра
Змарнуєш те, що, може, ще їй щастя
Заберегло. Скінчив я. Ти ж суди,
Як повелить тобі твоє сумління.
Смікрін
Тут діло ясне. Що при знайденій
Дитині знайдено, все те її.
Даос
Гаразд! Чия ж дитина?
Смікрін
На Зевеса,
Тобі її нізащо не присуджу,
Що здер її добро. Дитина того,
Хто дав опіку їй, твоїй оперся кривді.
Примітки
Сікофант – фаховий донощик, шпигун, це заняття було розповсюджене в Афінах у часи Менандра.
…Льви бить, кувать оружжя, побіджати. Ти ж бач из часто гри такі в театрі… – Тут Сиріск має на увазі героїчні приклади з минулого, що лягали в основу давньогрецьких трагедій. Зокрема, у п’єсі Евріпіда «Александр» (збереглася уривками) перемогу в спортивних змаганнях здобуває іроянський царевич Парк, якою підкинули в дитинстві і батьки впізнали лише тоді, коли він змужнів. Щодо левів, то тут, вочевидь, даться що Геракла – переможця Йєменського лева.
…І знаєш, чень, історію Пелея й Нелея. – Тут ідеться про близнюків, що народилися в еллінської царівни Тіро від бога Посейдона, так само підкинутих у дитинстві, а потім упізнаних матір’ю. Цей сюжет опрацьовано у двох трагедіях Софокла, що називалися «Тіро», та в однонойменній трагедії афінського драматурга Астідаманта (не вбереглася).
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 382 – 388.