1. Вступні уваги
Іван Франко
Грецька старовина полишила нам у спадку, обік незрівнянних епопей т(ак) зв(аного) Гомера, також три менші твори епічно-дидактичного характеру, вже в старовині відомі під назвою Гесіода, хоч уже тоді були сумніви, чи всі вони були творами одного автора. Як про Гомера, так і про Гесіода (се ім’я толкується: оповідач пісень) дійшло до нас досить багато писань із досить пізніх часів, досить багато більш або менше фантастичних саг та вчених суперечок, але дуже мало справжніх відомостей понад ті досить загальні, які можна вичитати з їх творів. Новіша наука полишає на боці питання про особи обох тих авторів та про їх особисті відносини та пригоди, про що залюбки оповідають давні життєписи, але звертає головну увагу на культурне тло тих творів, на схожості та різниці культурних типів, змальованих у них, і на тій основі силкується приблизно означити час, коли складалися ті твори, та розрізнити по змозі їх складові елементи.
Щодо Гомера, то вже сам великий об’єм його поем та велика різнородність їх складових частин велить догадуватися, що вони не були плодом індивідуальної творчості, так як поеми, повісті та драми новіших письменників, але були виплодом довговікової творчості різних грецьких племен, який у щасливу годину знайшов собі збирача або збирачів, що могли з розрізнених епізодів, міфів, саг та переказів утворити великі, досить органічно пов’язані цілості, які, одначе, невва-жаючи на велику силу творчого генія, що працював над їх уложенням, виказують багато нерівностей та дрібних суперечностей, які свідчать про їх первісну різнорідність. Те саме треба думати також про твори Гесіода.
Варто завважити, що епопеї Гомера являються не тільки образами двох різнорідних сфер старогрецького життя – воєнно-царської та мореплавсько-родинної, але можна в них бачити зображення двох історичних епох, що існували неодночасно, але були відділені одна від другої коли не століттями, то, певно, многими десятиліттями. Від епохи воєнно-царської, епохи героїв-завойовників, до епохи мореплавців, торговців та звідувачів чужих земель мусило минути немало часу, щонайменше кілька поколінь. Уже те одне веліло би допускати, що автор «Іліади» не міг бути також автором «Одіссеї».
Значно інакше представляється нам творчість Гесіода. Вона виходить із сфери пастушо-селянської, для якої сфера царів та героїв далека не тільки географічно, але також хронологічно. Боротьба між Гераклом і Кікном у Гесіода описана значно відмінно від численних боїв Гомерових героїв. Гомер у «Іліаді» описує війни живо та з численними подробицями, майже як сучасник, коли натомість у Гесіода боротьба двох героїв, відсунена майже вся в сферу міфології, виявляє значні неправдоподібності при браку живих подробиць. Такі бої в часі Гесіода здавна вже належали до переказів і відомі були з оповідань або пісень.
Що Гесіод декуди наслідує Гомера, се правдоподібно, тим більше, що він, хоч беотієць родом, не пише беотійським, але переважно йонсько-еольським діалектом, хоч де в чому й відмінним від Гомерового. Поеми Гесіода тим також різняться від Гомерових, що свідчать про більший розвій індивідуального почуття автора, яке веліло йому в творах подавати від часу до часу відомості про себе, про свій рід, своє походження та свої пригоди. У Гомера в обох поемах нема нічого подібного.
Гесіод у початку своєї «Теогонії» подає про себе, що він пас стадо кіз на Геліконі, де йому явилися музи, а в поемі «Діла й дні» оповідає про свого вітця, що з міста Кіме переселився до бідного села Аскри під Геліконом, що жив тут у достатку й деколи виряджував кораблі на море; згадує про свого брата Перса, що при помочі неправедних судіїв скривдив його при поділі батьківщини, та, проте, не дуже запомігся його кривдою, коли іноді мусив просити в нього сусідської підмоги.
В тій самій поемі він оповідає також, на жаль дуже коротко, про свою подорож до Авліди на острові Евбеї на співацький конкурс, устроений по смерті тамошнього князя, додаючи, що на тім конкурсі він за свій спів одержав нагороду – триніжок, очевидно, металевий, отже, в тодішніх часах дорогий, який він, вернувши додому, зложив у жертву музам у їх храмі на Геліконі. Новіші критики любуються в тім, аби такі подробиці на основі такої або іншої догадки виключати з буцімто первісного тексту і вважати пізнішими вставками. На мою думку, ті подробиці, передані в такім давнім творі, являються все-таки цінними свідоцтвами про життя автора, яких не годиться нехтувати задля якого-будь догаду пізнішого критика.
Примітки
…Не пише беотійським, але переважно йонсько-еольським діалектом… – Питання про штучний, або «натуральний», характер діалекту гомерівських епічних творів залишається без однозначної відповіді і в сучасній філології. Тепер цей діалект уже не називають іонійсько-еолійським для підкреслення його гібридного характеру, як це робили деякі філологи в XIX ст. За поглядами сучасних філологів, гомерівську мову можна визначити як давньоіонійський діалект із значною домішкою ахейських елементів із літературної мови мікенської епохи. Мову гомерівського епосу можна, як і інші літературні мови, певною мірою назвати штучним діалектом, що згодом (після VIII сторіччя до н. е.) став діалектом епічного жанру в давньогрецькій літературі.
…Про свою подорож до Авліди на острові Евбеї… – В оригіналі: «про свою подорож до Халкіди на острові Евбеї». Авліда – приморське містечко на беотінському березі Евріпу – вузької протоки між Евбеєю і континентом.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 289 – 291.