4. Щит Геракла

Іван Франко

Невеличка поема, відома вже старим грекам під назвою «Щит Геракла», дійшла до нас без початку як уривок більшої цілості, в якій оповідано про старогрецьких жінок, що мали такі або інші зносини з богами. Таку поему виразно заповідають два остатні рядки «Теогонії», з якою оповідання «Щит Геракла» таким способом в’яжеться безпосередньо. Се оповідання складається з двох частин, досить механічно злучених одна з одною, а власне з оповідання про двобій Геракла з Кікном та Аресом і з опису Гераклового щита. Оскільки оповідання про пригоду Геракла веде нас у сферу дорійської традиції, яка в поемах Гомера та у інших еольсько-йонських поетів ледве зазначена, остільки опис Гераклового щита насуває думку про його порівняння з описом Ахіллового щита в XVIII кн. Гомерової «Іліади».

Деякі александрійські та пізніші візантійські коментатори сумнівалися про автентичність сього твору. Важно, одначе, зазначити, що один із них згадав, що вже поет Стесіхор (жив у рр. 640 – 555 перед Хр(истом)) називав Гесіода автором сеї поеми. Для мене найважніша річ подати тут Гомерову паралель до опису Гераклового щита, що міститься в XVIII кн. «Іліади», р(ядки) 468 – 608 у перекладі на нашу мову. Оповідається там, як Гефайст потішає Фетіду, обіцяючи їй зробити для її сина

Зброю препишну, яку подивлятимуть роди людськії

Із поколінь в покоління.

Сказавши се, він лишив її на місці, вернув до своєї кузні:

Міхи к огневі звернув і заставив їх димати сильно.

Двадцять тих міхів ураз стали димать у печі огненній,

Струї в огнище шлючи, розжевряючи вітру міцного,

Слабше раз, то знов міцніш, як потрібно було до роботи,

Як вимагав сього бог для доконання всякого діла.

Той зараз вставив у жар непоборного спижу у тиглях,

Цини до нього додав, трохи золота й срібла блідого,

Ковало впер на колоду і взяв тоді в правую руку могутню

Молот страшний, а кліщі брав лівою рукою в потребі.

Вперве він викував щит із металу яркого великий,

Штучно там клеплючи спиж, а довкола окраєць блискучий,

Ясний обвів в три пруги і додав іще срібнеє вушко.

Щит п’ятиверствий зробив, а на верхній верстві помістив він

Много чудесних картин, винахідним утворених духом.

Вперве тут землю создав, і хвилястеє море, і небо,

Ним ішло сонце раз в раз, і блискучая місяця повня,

І всі небесні знаки, що значать пори року: Оріон

І рій Плеяд, і Гіяди вогкі, і великая та Медведиця,

Що її Возом також звуть небесним; вона на тім самім

Місці звертає, де жде вже на неї Оріон на небі,

І одинока з всіх звізд в Океанову купіль не тоне.

Потім два гарні міста сотворив він людей говірливих;

В однім весільний похід і веселії бенкети; молодь

Ось наречену веде до комори при світлі смолоскип;

Містом гуляють вони, і весільних пісень чути співи;

Скочно танцюють отсе парубки, пригравають їм флейти,

Чується бренькіт кіфар між рядами шумними, а жони

Перед дверима стоять і на похід той дивляться з дивом.

Много народу отсе йде на торг, бо там вибухла сварка,

Два мужі в супір зайшли із-за кари за вбійство одного,

Перед громадою сей присяга, що сплатив усю кару,

Божиться другий, що ні і що він не одержав нічого.

Так притяглися оба, щоб суддя їх полагодив сварку,

Юрби ж за сим і за тим, признаючи їм правду, кричали.

Та ось герольди велять бути тихо, а старці міськії

Онде у крузі сидять на прекрасно шліфованих камнях;

Кождий у руки бере булаву кликуна голосного,

З місця встає й по черзі вимовляє свій присуд про справу.

Посередині ж круга злота два таланти вже лежали;

Той їх дістане, котрий усе діло по правді розсудить.

В другому місті війна. Ось два війська в блискучих

Зброях. Одне обляга з двох боків і загрожує місту

Знищенням аж до основ та розграбленням всього, що тільки

Має хто в ньому добра, пожаданого людям смертельним.

Та горожани на те не пристали і вилазку ладять,

Інші ж на мурах стоять, боронити готові до смерті

Любих жінок, і дітей, і старців, що знеможені віком.

Вилазка йде, а провід їй Арес і Паллада Афіна,

В зброях оба золотих та в блискучих злотистих одежах

Гарні у зброях грізних та великі, як божества з неба,

Б’є з них проміння ясне, а народ біля них значно менший.

А як на місце зайшли, що здалось їм на засідку добре.

Ось над потоком, де був водопій для черед, що там пасли.

Тут полягали вони таки в зброях блискучих спижевих

Збоку сиділи в той час від обляжців два сторожі-шпиги

Ждучи, аж вівці прийдуть та рогаті воли там до броду

Ось уже й стадо іде в супроводі двох пастирів бравих.

Що, не ждучи на біду, на фуярах собі пригравають.

Тут же із засідки враз піднялось усе військо вороже,

Швидко все стадо воно обступило овець тонкорунних,

Також волів-рогачів, і обох пастухів тут же вбили.

Та як обляжці лише вчули галас біля свого стада

В таборі своїм міцнім, хутко всі на вози поскакали,

Ну ж доганять ворогів! І дігнали їх теж незабаром,

Стали одні проти других отут над потоком до битви,

І залітали як стій сюди й туди їх списи залізні.

Еріс вельможниться тут, і Кідойм, і ненависна Кера,

Ранених ще за життя і незранених навіть за ноги

Зрадно хапа й волоче серед стиску мужів поміж мертвих.

Плащ весь на плечах її був червоний від крові людської.

Так ото тлумились ті божества в бою, мов живі люди,

І одні в одних мерців вже бездушних собі видирали.

Лан також він сотворив, орне поле, родючую землю,

Що двічі й тричі дає плід, на ній орачі працьовиті

Супряги гонять сюди то туди, рівні краючи скиби.

Але як лиш дотягли до одного кінця й до другого,

Муж приступав там один і солодко паху.чдго в руку

Чарку вина подавав орачу. Той же знов тягнув скибу,

Дбаючи пильно, аби дотягти до цільцю лугового.

Чорне за плугом було, мов земля, що заорана свіжо,

Хоч усе те золоте, але зроблено було чудово.

Далі він поле создав, уже житом хвилястим покрите,

Де працювали женці, у руках серпи Острі держачи.

Гнули жміньки до землі, похиляючись низько рядами,

Інші в’язали снопи перевеслами туго з соломи.

Три в’язачі йшли рядом; за женцями малії хлоп’ята

Справно збирали жміньки і під пахами в купи зносили

Й жваво звивалися. Пан стояв мовчачи поміж своїми

З палицею в руці біля кіп і втішався сердечно.

А там під дубом внизу шафарі готовляли вечерю,

Порали м’ясо вола, що зарізали, а кухарки там

Сипали много муки у окріп для женців на лемішку.

Далі стояв виноград, весь обтяжений грознами рясно,

Весь золотий, та були грозна зроблені чорно-синяві,

Срібнії ж тики рядом підпирали корчі винограду.

Довкола нього був рів – синя сталь, – за ровом же

Тягся циновий опліт. Лиш одна була стежка в винницю,

Нею носильщики йшли в час веселого винного збору.

Втішно гукали, йдучи, парубки, а рум’яні дівчата

Плоди коштовні несли у прекрасно плетених носилах.

А серед тої юрби хлопець грав там у гуслі дзвінкії

Гарні напіви й співав тонким голосом пісню танечну

Ліносу на похвалу. А довкола, знай, інші танцюють,

Співом, і криками, та ще й підскоками пісні вторують.

Стадо рогатих волів сотворив далі прекраснорогих,

З білої цини одних, але інших із щирого злота.

Радо на пашу вони, ревучи, ось ідуть із подвір’я

Попри шумливу ріку, що з країв обросла тростиною.

Побіля них золоті пастухи, сторожі тих волів многосильних,

Штири їх, а з ними ще отсе дев’ять собак бистроногих,

Та ось страшнії два льви між волами, що йшли насамперед,

Враз на одного бурмила скакіць! Хоч ревів той страшенно,

Та потягли його льви. Тут надбігли і пси й дужі мужі,

Звірі ж, роздерши вола грубу шкіру, давай витягати

З нього нутро та хлептать темну кров, і даремно

Страшили їх пастухи, дармо псів на них борзих травили,

Бо ті не сміли до львів приступити з зубами і, в страху

Скомлячи й гавкаючи, стали оддалік, не приступали.

Толоку також зробив там художник славетний в долині,

Гарній, а вівці по ній усе срібні отарами грали,

Там же й колиба була, і пастуші хатки, й огорожа.

Там же й танок сотворив дуже штучно божественний майстер,

Зовсім такий, як колись зробив Дайдал в просторому Кносі

Для Аріадни, дочки кучерявої Міноса в Кріті.

Хлопці цвітучії там і прекрасні та вбрані дівчата

Танці вели, одні одних за руки пухкії побравши.

Ясні серпанки були на паннах, а танечники жваві

Мали одежі лляні, що блищалися блиском олії.

Кожда з дівчат у вінку, а в молодців при поясах срібних

Висіли на ремінцях золоті невеличкі штилети.

Ось вони скачуть усі в однім окрузі зручно ногами

Й крутяться, наче гончар, сидячи при гончарськім точилі,

В рух його пустить рукою, щоб знать, чи ходитиме легко, –

Потім у два знов ряди простяглись, скачучи одні к одним.

Натовп народу стояв біля них і на танець той любий

Радо дивився. Співав тут при них і співак божественний

Гарно до цитри, а при брязку струн його посеред круга

Виром крутилися два скакуни, бистроногі танцюри.

Врешті на крайнім краї щита, вкованого так чудесно,

Майстер подобу поклав величної ріки Океану.

Порівнюючи сей опис із описом Гесіода, можем завважити те саме, що було вище завважено при загальній характеристиці поезії Гесіода. Гомер дає тут образ значно вищої, різноріднішої та пізнішої цивілізації, ніж Гесіод, і хоча з інших причин мусимо допустити, що поеми Гесіода були написані пізніше від Гомерових, то се ще не змушує нас признати, що Гесіод у тім описі наслідував Гомера.

Подрібний розбір та порівняння обох тих описів поможе нам хоч приблизно розв’язати питання, наскільки один із них залежний від другого і котрий із них можна признати вчаснішим, а котрий пізнішим.

Поперед усього треба завважити, що опис Гесіода значно просторіший від Гомерового, бо коли сей числить тільки 139 рядків, той числить їх 320. Про оба описи треба загально сказати, що вони грішать проти вимогів опису мертвої речі, такої, як щит, покритий хоч би як штучними малюнками або різьбами. Ніякі малюнки ані різьби не можуть передавати ані рухів, ані звуків, а тим часом у обох описах маємо сцени битв, весіль, перегонів, забав та занять людських, повні руху та різнорідних звуків.

Ділячи описи на окремі епізоди чи сцени, бачимо в Гомеровім описі 17 таких сцен, а в Гесіодовім – 15. Розуміється само собою, що описи поодиноких сцен у Гомера мусять бути значно коротші, ніж у Гесіода. Перший епізод у Гомера, опис самого щита, обіймає 5 рядків, коли натомість аналогічний опис у Гесіода міститься тільки в 3 рядках.

Та коли в Гомеровім описі не зазначено навіть, яку форму мав щит, а тільки зазначено, що він складався з 5-ти верстов або блях, то в Гесіода зараз на початку сказано, що він був круглий, зроблений невідомо з якого металу, але виложений золотом, сріблом, лазуровим каменем, слоновою кістю та бурштином, отже, в трьох рядках зміст далеко багатший, ніж у Гомерових п’ятьох. До сього треба ще додати, що Гесіод тут же зазначає, що площа того щита була поділена лазуровими пасмами на чотири поля, коли натомість у Гомеровім описі зазначено тільки три пруги, які потім у описі не знаходять ніякого узгляднення і являються зовсім безпредметовою згадкою.

Початок опису робить Гесіод із самого центру щита, в якім поміщений страшний злий символ війни та притім перемоги Зевесового сина Геракла (рядків 10). Сей опис, загалом можливий із малярського погляду, визначається незвичайною пластикою та багатством справді живописних подробиць, поминаючи дотепні та глибоко-умні уваги самого автора. В Гомеровім описі натомість маємо зовсім неможливий образ всесвіту, землі, моря й неба з рухами сонця, місяця й звізд, із зазначенням спеціальних рухів зір Оріона, Великого Воза, Плеяд та Гіяд. Очевидно, автор у тих 7 рядках виявив своє знання астрономії, але дав епізод, неможливий до живописного зображення.

Відповідно до основної ідеї Гераклового щита як знаряду оборони в війні йдуть у Гесіодовім описі картини війни зразу між людьми (р(ядків) 14), потім між звірами (р(ядків) 10) далі між лапіфами й кентаврами (р(ядків) 23), зі згадками та описами божеств, що брали участь у людських боях та війнах. І тут треба завважити, що головні фігури переважно стоять, отже, можливі для живописного зображення, але немало також зазначено рухів та звуків, неможливих для такого зображення. В Гомеровім описі порядок епізодів відмінний.

На щиті представлено два міста, в однім зображено: весілля, сварку на торзі та громадський суд, а в другім – облогу міста, вилазку обляжених, похід тої вилазки над потік і засідку, напад її на стадо обляжців, погоню тих обляжців та битву. Як бачимо, майже всі сцени повні руху, хоч і описані незвичайно майстерно. Важно зазначити, що в описах божеств, які беруть участь у людських битвах, у обох поетів виступають Арес і Афіна, тільки що в Гесіода вони виступають по противних сторонах, а в Гомера йдуть обоє в одній вилазці обляжених і в бою не беруть ніякої участі.

Крім них, у обох поетів у боях людських беруть участь нижчі божества: Еріс (Незгода) та Кера; Кідойм (воєнний галас), надто у Гесіода в бою бере участь іще 12 страховищ, самих голів із гадюками замість волосся. Про Керу згадує Гесіод два рази, раз у одиничнім, а раз у множнім числі; описи сього страшного божества у обох поетів досить схожі, та опис Гомера, далеко коротший і скупіший на подробиці, можна вважати тільки слабим відгуком яркого опису Гесіода.

Не має собі паралелі в Гомера прегарний епізод у описі Гесіода, в якім над картиною битви на землі представлено хор богів, що бенкетують на небі та веселяться, позираючи на те, як унизу мордують себе люди.

Не мають аналогій у Гомера також розділи В, Г й Е Гесіодового опису, а власне один – морський краєвид (9 р(ядків)), зложений дуже живописно, і два епізоди з міфології пізнішої верстви – Персей і горгони та три парки. В однім із них горгони переслідують героя, що вбив одну з них – Медузу, а в другім парки б’ються між собою за одного чоловіка. Також ті епізоди, невважаючи на багатство рухових та слухових вражень у них, представлені дуже пластично та можливо для передання чи то малярською, чи різьб’ярською штукою.

Облога міста описана в обох поетів, але дуже відмінно. У Гомера цей опис займає 7 рядків, у яких дуже загальними словами згадано «два війська в зброях блискучих», із яких одне облягає місто, а другого й не видно, бо одні горожани лагодять вилазку, невідомо як, а інші стоять на мурах, отже також переважно незримі.

В Гесіода натомість бачимо незвичайно оживлену картину, описану в 20 р(ядках), де показано дві купи людей перед містом, обведеним мурами; з них багато лежить мертвих; інші б’ються жваво; на міських вежах стоять жінки, плачучи, а перед брамою багато старців, що моляться до богів, підносячи руки. Як бачимо, все те можна змалювати. Між військами стоять темні божества смерті, дручися між собою та висисаючи кров із убитих та ранених. І се можливе також для живописного представлення, а надто дуже важне свідоцтво прастарого вірування в духів, що можуть висисати людей.

У обох поетів представлено також весілля в місті, у Гомера в 7 р(ядках), а в Гесіода в епізоді Ж, в 17 р(ядках). У описі Гомера переважають рухові та звукові враження; переважають вони також і в описі Гесіода, але все-таки треба сказати, що опис Гесіода далеко живіший та багатший подробицями, коли натомість опис Гомера, декуди блідий та безбарвний, насуває припущення що се тільки невдалий відгук Гесіодового опису, з виємком хіба остатнього рядка, в якім сказано, що «жінки перед дверима стоять і на похід той дивляться з дивом». Саме ся подробиця не має собі аналогії в описі Гесіода.

Дивна річ! У Гесіода, якого привикли вважати переважно співцем сільського життя, в описі Гераклового щита лиш один епізод – 3 можна вважати взятим із сільського життя. Се опис жнив та винозбору, що міститься в 15 р(ядках). У Гомера йому відповідають епізоди 12 і 13, із яких перший обіймає 11, а другий 12р(ядків). Опис Гесіода наскрізь реалістичний, речовий та скупий на слова, хоч і не без поетичних прикрас. У Гомера він значно багатший подробицями, що характеризують жнива в багатого пана.

Порівняння обох описів наводить на думку, що якийсь міщанин, аматор сільського життя, здалека обробив Гесіодів опис com amore, подрібніше та взагалі поетичніше. Так само оранка в селі у Гомера описана досить просторо в 8 р(ядках), коли натомість у Гесіода про неї згадано лиш коротко в двох неповних рядках. У Гомера аматор сільської ідиллі додав тут майже фантастичну подробицю, що орачеві, який зі своїм супрягом дотягне до кінця лану, спеціально приставлений до того слуга подає чарку солодкого вина.

Пастушу ідиллю в описі Гомера, що обіймає 14 р(ядків), перервано сценою нападу двох львів на вола та даремного переслідування тих львів через пастухів і псів. У другій половині того епізоду можна бачити відгук епізоду з Гесіодового опису про боротьбу між дикими кабанами та львами. У Гесіода сей епізод являється немов символом боротьби за існування в звірячім світі та аналогією до боротьби між людьми, а в Гомеровім описі його можна вважати ремінісценцією тих давніх часів, чи може тільки того вірування, що льви були також колись у Греції.

Оба описи кінчаться сценами забав людових, а власне в Гомера описом різнородних танців, що займає 17 р(ядків), а в Гесіода описом людових забав за містом, у якім головне місце займають перегони, борня, стріляння з луків та погоня з псами за зайцями. І тут у Гесіода опис простіший, реальніший та ближчий до дійсності, а в Гомера, може, поетичніший, але дальший від дійсності і потроху зманерований. Усе те промовляє за тим, що в поемі Гесіода заховалося нам старше та правдивіше оброблення сеї теми, ніж у відповіднім епізоді Гомерової епопеї.

Сам кінець у обох поетів містить згадку про ріку Океан, що, по грецькому віруванню, окружає всю землю. В Гомеровім описі ся згадка дуже коротка, бо міститься тільки в двох рядках і не подає ніякого ближчого означення, крім прикметника «величної ріки Океана». Гесіодів опис далеко докладніший (4 р(ядки) і поетичніший та містить характеристику ріки, по якій плавають лебеді і з якої хвиль підскакують риби. Із сеї характеристики не видно зовсім, аби Гесіод уважав той Океан морем.

Та ще одна загальна увага. Опис Ахіллового щита в «Іліаді» можна вважати слабо мотивованою і досить зайвою вставкою в хід оповідання. Зв’язок виходить там ось який. Ахілл, утративши свого наймилішого друга в бою з Гектором, жалується своїй матері на свою втрату, якій він у значній часті сам був винен, здержавшися від бою з троянцями і в крайній потребі виславши туди свого друга.

Втративши його, він хоче помстити його смерть і вбити Гектора, та мати пригадує йому божу волю, що смерть Гектора з його руки потягне за собою в короткім часі також його власну смерть. Ахілл знає се вже давніше, та, проте, він наважився-таки вбити Гектора і бажає мати запоруку, що сам не згине в боротьбі з троянським героєм. Такою запорукою має служити щит, зроблений руками самого Гефайста.

Знаючи, що боротьба між греками й троянами велася різними способами, отже, поперед усього киданим оружжям – стрілами та списами, – від якого доброю обороною був щит, потім рубаним оружжям – мечами, шаблями та сокирами, від яких щит уже не давав такої сильної оборони, – а нарешті навіть силою рук у рукопашній борні, киданням каміння або ножами, причім щит уже зовсім бував зайвий.

Знаємо, що Ахілл убив Гектора власне списом, яким пробив йому горло, отже, щит не міг охоронити його від смерті. Тому можемо припустити, що й Ахілл для сього двобою не потребував окремого щита, зробленого руками Гефайста, маючи у себе досить різних щитів, уживаних перед тим. На мою думку, ідея такого щита явилася a posteriori у когось із редакторів «Іліади», коли він прочитав Гесіодів опис Гераклового щита.

У Гесіода опис того щита в’яжеться далеко тісніше зі змістом та основною ідеєю поеми. Той щит належить до уоруження Геракла і був, правдоподібно, даром самого його вітця Зевеса, а його опис автор поеми ужив для змалювання страховищ війни та доповнення того ряду оповідань про богів і героїв, який був темою його поеми.

Примітки

Кікн (грецьке «Кюкнос» – Лебідь) – син Ареса (Арея) і Пело-пії, вбитий Гераклом біля Ітони в Фессалії.

…В поемах Гомера та у інших еольсько-йопських поетів… – Автора (чи авторів) «Іліади» й «Одіссеї» та його (чи їхніх) спадкоємців можна було б назвати ахейсько-іонійськими, але не еолійсько іонійськими поетами. За часів І. Франка ще нічого не було відомо про існування ахейського літературного діалекту мікенської епохи.

…Паралель до опису Гераклового шита… – Це епізод (фрагмент) 18-ої рапсодії (пісні) «Іліади» (вірші 469 – 608), що має назву «Щит Ахілла». Бог Гефест на прохання богині Фетіди, матері героя Ахілла (Ахіллеса), виготовляє ахейському героєві нове озброєння замість того, що було на Патроклі, якого вбив у двобої троянський герой Гектор.

Еріс вельможниться тут, і Кідойм, і ненависна Кера. – йдеться про персоніфікацію ідей, пов’язаних із боєм, битвою, збройною сутичкою: Еріда (Еріс) – свара, розбрат, ворожнеча; Кідойм (грецьке «кюдоймос») – галас битви; Кера (грецьке «кер») – насильна смерть. У перекладі уривка є деякі неточності.

Дайдал (Дайдалос) – грецьке міфічне ім’я, найчастіше передається тепер як Дедал.

Кнос, або Кносос – столиця Кріту мінойської епохи.

Персей і горгони та три парки… – Парки в римлян відповідали грецьким божествам мойрам.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 299 – 308.