2. Звістки Геродота та Павсанія про Гесіода

Іван Франко

Найстаршу звістку про Гесіода маємо в найстаршого грецького історика Геродота (кн. II, розд. 52 – 53). Се досить просторе оповідання варто тут передати для характеристики його автора, хоч про Гесіода згадано в нім дуже коротко, але не принагідно.

Своє оповідання починає Геродот (у розд. 51) від пелазгів, що в неозначенім ближче часі осіли в Аттіці, прибувши туди з острова Самофраки. На тім острові жили вони віддавна і держалися релігійного культу кабірів, богів, яких представляли в виді глиняних горшків. Сей культ перенесли вони також до Аттіки.

«Я чув у Додоні, – оповідає далі Геродот, – що зразу пелазги молилися до своїх богів та приносили їм жертви, але не називали ніяких імен і не давали їм ніяких прикмет, бо про се не чули ні від кого. А богами, се зн(ачить) справцями доброго порядку, вони називали їх тому, бо вірили, що від них походить добрий устрій природи та людських відносин.

Аж геть пізніше вони дізналися про імена богів із Єгипту, а про Діоніса дізналися ще пізніше. По якімось часі вони запитали про ті імена бога в Додоні, бо його віщування було найстарше у геленів і одиноке в тім часі. Коли ж пелазги запитали бога в Додоні, чи прийняти їм ті назви, що дійшли до них із чужини, вийшло їм боже слово, аби вчинили се. І відтоді вони при жертвах називали імена богів, а від пелазгів прийняли се пізніше гелени. А рід кождого бога, і чи всі вони були такі, і як вони виглядають, се знають гелени, так сказати, тільки відучора або відпозавчора.

Бо, на мою думку, Гесіод і Гомер старші від мене лиш на 400 літ, не більше. А вони, власне, витворили геленам родовід їх богів, понадавали богам їх прикмети, почесті та вмілості та поописували їх вигляди. А поети, що мали жити перед тими двома мужами, на мою думку, жили пізніше від них. Усе сказане вперед переказали мені жриці з Додони, а те про Гесіода та Гомера кажу я сам» [1].

Не вдаючися в дальше оповідання Геродота про початок культу в Додоні, вистарчить тут зазначити, що сей письменник ставиться до старинних традицій зовсім раціоналістично, виясняє людові міфи та вірування природним способом і вважає можливим двом поетам, яких він, очевидно, вважає людськими осібниками, приписати витворення цілої системи грецької міфології. Очевидно, Геродот не знав нічого докладнішого ані про Гомера, ані про Гесіода, хоч його твердження, що вони жили 400 літ перед ним, значить, у IX віці, може мати в собі зерно історичної правди. Важно зазначити ту подробицю, що Геродот без ніякого сумніву вважає Гесіода автором «Теогонії», якої авторство відмовляли йому пізніші грецькі письменники, натомість не згадує ні про який інший його твір.

Далеко більше звісток, хоч і з далеко пізнішого часу, бо з II – III віку по Христі, подає автор опису Греції Павсаній, переважно в дев’ятій книзі свого твору, присвяченій описові Беотії. Описуючи в розд. 28 – 30 храм муз на Геліконі, він пише (зач(ин) 3) ось що:

«Далі сидить Гесіод, держачи на колінах кіфару, признаку зовсім не властиву йому, бо вже з його поем (Теогонія, р. 30) видно, що він співав, держачи в руці лаврову вітку. Хоча про час життя Гомера та Гесіода я старанно розвідував, проте не Маю охоти записувати все те, чого дізнався, знаючи придирчивість інших, а особливо тих, що в моїм часі займаються епічною поезією» [2].

Далі, описуючи беотійське місто Орхоменос, він згадує про могили Мініаса та Гесіода, а про сього остатнього додає:

«Кості Гесіода, як оповідають, заховалися ось яким способом. Коли морова зараза погубляла людей та стада, горожани Орхомена вислали послів до бога. їм відповіла Піфія, що коли добудуть кості Гесіода з Навпакта до Орхомена, то се лиш одне поможе їм, а більше нічого. Тоді вони запитали другий раз, де в Навпакті мають шукати ти… костей? І знов відповіла їм Піфія, що се вкаже їм ворона. Коли посли приплили до Навпакта і вийшли на сушу, побачили недалеко дороги скалу, а на скалі ворону; у яскині тої скали знайшли кості Гесіода. На пам’ятковій плиті на його гробі вирито ось які вірші:

«Аскра багата лугами вродила його, та по смерті

Кості його заховав комонних мінійців край.

Се Гесіод, що його у Елладі найвищая слава,

Доки лиш мудрістю хто міряти буде мужів» [3].

У книзі Х-ій, присвяченій описові Дельф, у розд. 2 – 7, зач(ин) 3, згадано про Гесіода в числі найдавніших грецьких поетів, а власне Хрізотеміса з Кріту, Філаммона, Орфея, Мусая, Елевтера та Гомера. Про Гесіода сказано, що його виключено від участі в конкурсі співаків тому, що не навчився грати на кіфарі; те саме трафилося й Гомерові, хоч сей і вмів грати на кіфарі, але був сліпий (ор. cit., ст. 754).

У кн. IX, розд(іл) 31, зач(ин) 3, при описі храму муз на Геліконі згадано (на основі оповідання самого Гесіода, «Діла й дні») про триніг, який він привіз із Халкіди над Евріпусом у Евбеї, одержаний за побіду в співі (ор. cit., 718). В тім самім розділі (зач(ин) 4 – 6) поміщено дуже цікаве оповідання, що позволяє нам підглянути спосіб, як Павсаній збирав матеріали до своєї книжки. Читаємо там:

«Беотійці, що жиють довкола Гелікону, оповідають на основі своїх давніх переказів, що Гесіод не написав нічого більше, як тільки «Діла», і навіть від того твору відкидають передмову, твердячи, що його поема починається оповіданням про двояку незгоду. Біля джерела показували мені олов’яну таблицю, в більшій часті зруйновану часом, на якій були списані його діла. Розширений ще й другий, зовсім відмінний погляд, що Гесіод написав значне число поем, у тім числі поему про жінок, матерей героїв, далі «Теогонію» та поему про віщуна Мелампуса та про те, як Тесей у супроводі Пейрітоя зійшов до Ада, далі приказки Хейрона для поучения Ахілла і те, що слідує за «Ділами й днями».

Оповідають також, що Гесіод навчився штуки вороження від акарнанів і полишив поему про ту штуку, яку читав я сам, а також виклад чудесних знаків. Також про смерть Гесіода оповідають неоднаково. Згідно говорять усі, що сини Ганніктора, Ктімен та Антіф, утекли з Навпакта до Молікрії тому, що замордували Гесіода. Там, у Молікрії, досягла їх кара за те, що прогрішилися проти Посейдона. Оповідають також про причину, чому ті брати вбили Гесіода: хтось інший знасилував їх сестру, а вони замордували Гесіода через фальшиве підозріння; та інші твердять, що він справді допустився того злочину. Так неоднаково оповідають про Гесіода та його поеми» (ор. cit., ст. 718 – 719).

Перший уступ сього оповідання щодо авторства Гесіода можна підозрювати, що він передає не погляд беотійських селян, що жили на Геліконі, а радше погляд сучасної авторові літературної критики, що розщипувала не тільки Гесіодові, але також многі інші стародавні твори, признаючи за одними авторство одних, а за іншими – інших або відмовляючи авторство тим, на кого вказувала традиція.

Примітки

1. Die Geschichten des Herodotos übersetzt von Friedrich Lange. Neu herausgegeben von Dr. Otto Güthling. Erster Teil. Leipzig, Recklam’s Universalbibliothek (2201 – 2203), стор. 158 – 160. Прим. І. Ф.

2. Pausanias Beschreibung von Griechenland. Aus dem Griechischen übersetzt von Dr. loh. Heinrich Chr. Schubart. Viertes Bändchen, Stuttgart, 1860, стор. 715. Прим. І. Ф.

3. Pausanias, ор. cit., стор. 731 – 2. Прим. І. Ф.

…В найстаршого грецького історика Геродота… – Геродот, звичайно, мав попередників, що називалися логографами, як наприклад, Кадм Мілетський, Гекатей Мілетський, Харон Лампсакський, Гелланік Мітіленський, Акусілай Аргоський та ін. Проте їхні праці збереглися лише в окремих і часто незначних уривках, а «Історія» Геродота Галікарнаського збереглася повністю і стала найавторитетнішим твором у його сучасників і нащадків, що й дало підстави Марку Туллію Ціцерону назвати Геродота батьком історії.

Самофрака – сучасна форма – Самофракія.

Гелени – елліни.

Орхоменос – Орхомен.

Хрізотеміс – Хрісофеміда.

Мусай – Мусей.

Евріпус – Евріп.

«Теогонія» – тепер також «Феогонія» (буквально – народження і генеалогія богів).

Мелампус – Меламп.

Пейрітой – Піріфой.

Ганніктор – син Амфідама, один із владарів на острові Евбеї, або син Фегея з Навпакта

Молікрія – Молікріон, місто в Етолії, що в Середній Греції.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 291– 294.