5. Діла й дні
Іван Франко
Сю поему більшість новочасних критиків та істориків грецької літератури вважає одинокою, а бодай найважнішою поемою Гесіода, причім, одначе, не можуть промовчати, що її композиція не особливо оброблена та суцільна, що вона містить епізоди різнорідні, слабо зв’язані між собою, а декуди переходить у збірку розрізнених віршів та двостихів, зіставлених обік себе механічно та без внутрішнього зв’язку, з одинокою метою подати вказівки практичного, буденного життя простого чоловіка.
Дехто вважає сю поему найстаршим зразком спеціально селянської, хліборобської поезії в протиставленні до рицарсько-королівських епопей Гомера. Придивляючися ближче текстові сеї поеми, що своїм об’ємом рівняється майже об’ємові «Теогонії», можна при увазі на основну ідею всіх трьох поем віднайти в її цілості та епізодах дещо глибшу думку, що досить органічно, хоч не скрізь ясно та консеквентно, в’яже поодинокі її часті і позволяє добачити в них досить повний та суцільний образ духовного життя та побуту грецького люду в певній історичній добі і на певній досить обмеженій, та все-таки немалій території. Кермуючися таким поглядом, я поділив усю поему на 25 розділів, а їх короткий перегляд позволить нам ясніше добачити та оцінити план цілості.
Після вступу (10 рядків), що містить похвалу Зевесові, керманичеві людського життя, та звертається при кінці з упімненням до брата поетового Персеса, аби уважно слухав його слів та поучень, поет відразу переходить до вказання джерела різниці між людьми в двох Незгодах (Ерідах), що ведуть одних людей до ворогування, а інших до чесного та діяльного супірництва в боротьбі за існування. Праця найліпше мирить людей та доводить їх до справедливості, згідної з волею божою (розділ III).
Далі йде (розділ IV) міфологічне оповідання про створення Пандори Гефайстом та іншими богами й богинями на розказ Зевеса, для пояснення, відкк взялося лихо на землі. Після того оповідання виходить, що те лихо спричинила невдержність жінки, яку боги сотворили на покусу та кару людям, але притім також для піддержання та осолодження їх життя. Перед сотворениям Пандори жили люди ідеально, без гризот та турбот та без праці; по прогрісі Пандори, яка відкрила пушку, наповнену всякими лихами, і розпустила їх на світ, людям із давнішого ідеального стану лишилася тільки Надія.
Немов розвиваючи остатній уступ сього оповідання про первісний ідеальний стан людей, автор у розділі V подає характеристику п’ятьох поколінь людського роду, а власне т(ак) зв(аного) золотого, срібного, спижевого, геройського та остатнього, залізного віку. Сей інтересний уступ, як відомо, наслідував пізніше римський поет Овідій у вступі до своєї поеми «Метаморфози», приймаючи, одначе, не п’ять, а тільки чотири покоління людського роду. Характеристика остатнього покоління в Гесіода дуже песимістична і кінчиться розпучливим окликом: «І нівідки на зло те підмоги!»
Але автор бачить підмогу на зло в тих прикметах людського роду, які вказав уже вище, а власне, в невдержній потребі праці та в потягу до справедливості. Аби зміцнити той потяг до справедливості, він обертається до князів та можновладців із невеличкою притчею про яструба й соловія, що стала основою дуже розповсюдженої байки на тему «Хто дужчий, той ліпший» (розд. VI), а потім характеризує широкими та поетичними картинами противенство між Правдою й Неправдою в людському житті (розд. VII), називаючи Правду, або Справедливість, дочкою Зевеса і заповідаючи, що всяка неправда та кривда потягає за собою неминучу кару божу.
Відповідно до тих двох потягів у людській природі до Правди або Неправди розходяться також дороги людей у різних напрямах. Різними способами вони здобувають різні становища в суспільності (розділ VIII), та правдиве задоволення може дати чоловікові тільки становище, здобуте чесною працею. І ось у розділі IX автор подає проречисту похвалу праці, по чім переходить до характеристики щоденного життя та його різнорідних обставин. Отже, поперед усього в розділі X обговорює відносини чоловіка до свояків і сусідів, підносячи вартість доброго сусіда понад вартість хоч би й найближчого свояка.
Основою практичного та розумного життя повинна бути ощадність (розділ XI); у зносинах із людьми треба кермуватися обережністю без зайвого довір’я, але також без зайвого недовір’я (розділ XII). Покидаючи наразі сю тему поучень про відносини між людьми та обов’язки одних проти других, автор переходить до характеристики головних праць звичайного в ті часи чоловіка. Отже, бачимо тут (розділ XIII) опис жнив, далі (розділ XIV) опис оранки, (розд. XV), опис сівби. Потім іде характеристика зими (розділ XVI), весни (розділ XVII), літа (розділ XVIII) та осені (розділ XIX); далі характеристики головних занять людських, окрім хліборобства, а власне мореплавства (розділ XX) й торгівлі (розділ XXI).
Після сеї характеристики людських занять автор вергає знов до характеристики різнорідних відносин між людьми й обговорює в розділі XXII подружжя, в розділі XXIII – товариство та гостинність. Від відносин серед людей він переходить до відносин між людьми й богами і в розділі XXIV подає уваги та поучения про те, що вважати грішним у людських учинках, а що праведним та належним богам, а в остатнім – розділі XXV – подає ряд людових вірувань у особливості людської долі, се значить у часи відповідні або невідповідні для всякого діла.
Отся поема визначається ще й тим, що вона найбільше суб’єктивна з усіх Гесіодових творів. Він не тільки подає в ній дещо зі свого життя, але в многих місцях, починаючи від вступу, звертається до свого брата Персеса зразу з добродушними упімненнями, а пізніше з досить прикрими докорами, з яких можна вирозуміти, що той Персес, скривдивши Гесіода при поділі батьківщини, пізніше, чи то через своє лінивство та недбальство, чи то через якусь невдалу спекуляцію, приходив до нього не раз за підмогою, якої не вертав ніколи, так що брат нарешті мусив відмовити йому дальшого порятунку.
Вважати всі ті місця, де поет обертається до Персеса, пізнішими вставками в давнішу поему нема ніякої підстави, тим більше, що про ту давнішу поему без вставок не маємо ніякої відомості. Проте нема сумніву, що автор сеї поеми користувався в значній мірі готовим уже традиційним матеріалом, черпаним з уст люду, і то, можливо, навіть у віршовій формі. В однім місці він сам виразно наводить одну таку давню людову приказку, яка в моїм перекладі стоїть у внаках наведення.
Примітки
…Звертається… до брата поетового Персеса… – В сучасній передачі ім’я брата Гесіода – Перс.
…По прогрісі Пандори, яка відкрила пушку… – цікава Пандора зняла покришку з піфоса. Піфос – глиняна посудина завбільшки з велику бочку, що в ній зберігали збіжжя, вино та інші продукти харчування.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 308 – 311.