2. Солон і Фалес
Плутарх
Переклад Івана Франка
В Мілеті, бувши в одній подорожі,
Солон у Фалеса премудрого гостив
І якось раз у дружнім розговорі
Він висловив здивовання своє,
Що Фалес, хоч у старших вже літах,
Ані женився, ні дітей не має.
Не відповів на те нічого Фалес,
Та пропустивши кілька день мовчанням
Його увагу, при обіді раз
Йому представив юнака-вродливця,
Що тільки що прибув з Афін, де гостем
Пробув – на жаль, як мовив – десять днів.
І запитав у нього Солон зараз,
Чи не чував про новину яку,
В Афінах живучи? «Та не було
Ніщо такого, окрім похорону
Одного молодого чоловіка,
Якого проводила безліч люду.
Се – мовили – вмер син одного з перших
І найчільніших наших горожан,
Вмер нагло по триденній лиш хворобі
Та й то в час неприсутності вітця,
Що в дуже важнім торговельнім ділі
Вже кілька місяців, як виплив із Афін».
«А вам невідомо, як звуть його вітця?» –
Весь потерпаючи, питає Солон.
«Там хтось назвав його ім’я, та я,
Не в гнів вам кажучи, на імена
Забудько. Те лиш тямлю, що се муж
Багатий і заслужений в Афінах».
«Та, може, Солон?» – «Так, так, так і єсть», –
Юнак підхопив живо, та в тій хвилі
Солон зомлів і на софу м’якую
Впав, мов без духу. Тут з води дзбанком
Прискочив Фалес, бризнув раз і другий…
Прочнувся Солон, був блідий, мов труп.
«Та вибачай, мій друже! – мовив Фалес, –
Що я, від тебе старший літ десятком,
Позволив так собі пожартувати
З молодшим. Знати я не міг, що в тебе
Дух мудрості так мало ще панує
Над слабостями людської природи.
Се відповідь тобі на запит твій, чому
Я не женився. Адже знав я добре,
Яким ударам завидної долі
Життя людськеє підпадати може.
А сей юнак, коби здоров, не винен
Тобі нічого; він лиш те сказав,
Що я йому, тебе пробуючи, піддав».
Написано д[ня] 20 липня 1915 р.
Примітки
Друкується вперше за автографом (№ 430, с. 11 – 13).
Фалес (бл. 624 – 547 рр. до н. е.) – старогрецький філософ з Мілета (в Малій Азії).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 564 – 565.