1. Орач

Іван Франко

Тяжелим, одностайним, ходом

В ярмі берестовім ідут

Воли, – а за ними повзає

Желізна змія серед груд.

Желізним поблискує зубом,

Відай, то ним грозит волам, –

Земля розсідаєсь під нею,

Не вдержит ваги єй стопам.

Тяжелов, желізнов стопою

Она грязне в землю пухку, –

А довгую витягла шию,

А нею сягає к ярму.

Пропадут воли працьовиті,

Сли зуб їх досягне страшний,

Сли вирвесь з землі гад сердитий,

І кинеся поверх їх ший.

Хребет змії грізно наїживсь

В два ребра криві кістяні,

Круг боків єй вже розсипаєсь

Здрухотана груда землі.

А ззаду, – о жертва нещасна,

Відай, зачарован, іде

Мужик і скостілую руку

На ребра зміїні кладе.

Рука приросла до ребер тих, –

Він дармо ю хоче отнять,

А очі тривожні на зуби

І стопи зміїні глядят.

І раз в раз рукою безвладнов

Він палицю взносит криву

І вістрєм желізним глубоко

Ранит – роздражняє змію.

Погибель, відай, неминуча

Воли жде і жде мужика!

Всі сили воли напружают, –

Всіх сил добуває змія.

Раз по раз із стисненой груди

Мужик закричит на воли:

«Наперед, – втікайте, спасайтесь!» –

Но змій все повзе по земли.

Тяжелов, желізнов стопою

Він грязне аж в землю пухку, –

Но шию простяг він довженну

І вже нев сягає к ярму!

Примітки

Публікується вперше. Подається за автографом (ф. 3, № 210, с 1 – 2).

Здрухотана – від: друхотати, тобто трясти, товкти, термосити (діалект.).

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 90 – 91.