Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

9. Притча про нерозум

Іван Франко

Стрілець сильце заставив,

Спіймалась пташка вмить;

Він взяв її, щоб зараз

Головку їй скрутить.

Залебеділа пташка:

«Ой, стрільче, стій, пожди!

Я пташечка маленька,

Що з мене тут їди?

Пусти мене на волю,

Я дам тобі за те

Три добрії науки

На все твоє життє».

Стрілець мій здивувався.

«Чи бач, ся дробина

Мене навчати хоче!

Ну, що там зна вона?»

І мовить: «Добре, пташко!

Коли з твоїх наук

Я хоч що-то змудрію,

Тебе пущу я з рук».

І мовить птах: «Не жалуй

За тим, чи зле, чи гоже,

Що сталось раз і більше

Відстатися не може».

Стрілець подумав: «Правда!

За тим жаліть не гоже,

Що сталось раз і більше

Відстатися не може».

І мовить птах: «Не рвися,

Завдавши серцю скрути,

Що зробиш – розробити,

Минуле знов вернути».

Стрілець подумав: «Правда!

Шкода бажань і скрути:

Що зробиш – не розробиш,

Що сталось – не вернути».

І мовить птах: «Ніколи

Не вір ні в які дива:

Не вір ні в яку вістку,

Що просто неможлива!»

Стрілець подумав: «Правда!

Чимало плещуть дива,

А розміркуєш – скажеш:

«Се сплітка неможлива!»

«Гаразд, – сказав він, – пташко!

Не злі твої науки,

Лети ж собі й стрільцеві

Не попадайся в руки».

І пурхнула пташина,

На близькій гілці сіла

І, до стрільця звернувшись,

Таке йому повіла:

«Ей, та й дурний ти, стрільче,

Що дав мені здуриться!

А мною ти, небоже,

Міг добре поживиться!

Бо знай, в моїй утробі –

Якби ти знав отсе! –

Є перла так велика,

Як струсове яйце!»

Стрілець аж зойкнув з жалю.

«А, що ж я наробив,

Що так без застанови

Великий скарб згубив!»

І він підбіг під гілку

І скочив, що є сил,

Щоби спіймати пташку, –

Та ба, не має крил!

А потім мовив: «Пташко,

Пташиночко моя!

Вернись до мене! Буду

Тобі за батька я.

У клітку золотую

Всаджу тебе я сам

І все, чого захочеш,

Тобі я радо дам!»

Пташина відповіла:

«Дурний ти є, як був!

Всі три мої науки

Відразу ти забув!

Зробив ти добре діло,

Мені летіть велів, –

І зараз по хвилині

Сам того пожалів.

А потім забажав ти

Мене дістать ще раз

І просьбою вернути

Назад минулий час.

А чом? Бо несуразним

Повірив ти словам,

Що в мні є перла, більша

Удвоє, ніж я сам».


Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с 71 – 79. Збереглися автографи (ЦНБ АН “УРСР, І, № 7444, арк. 3 – 4; 10), що мають окремі розходження порівняно з текстом збірки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 218 – 221.