13. Притча про рівновагу

Іван Франко

Був собі раз цар могутній,

Мав гурток дружини путній

І ще й настрій щоминутний.

Коли доля їм щастила,

Втіхи в хату напустила,

Край усміхом навістила,

То без суму і зневіри

Всі гуляли під гук ліри

І не знали краю й міри.

І як доля іскривиться,

Косим оком подивиться,

Горе втісі спротивиться, –

О, тоді по їх звичаю

Не було кінця ні краю

Смуткові, плачу й одчаю.

Отже, раз в такій годині

Дід, що просить милостині,

У царя був у гостині.

Раз прийшов – там танці, крики,

Регіт, скоки ї музики,

Мов безумних дім великий.

Всі вертяться, плещуть, скачуть,

Мов ворони в гурті крячуть,

Діда мов зовсім не бачать.

Дід постояв остовпілий.

«Чи ви всі тут поцапіли?

Розходились, аж попріли!»

Дід склонивсь: «Мир сьому дому!

Я прийду собі потому».

І прийшов у дні шостому.

Бачить: всі немов отруті,

Мов терпіли б муки люті,

Охають у дивній скруті.

Цар сам, мов прибитий, ходить,

Мов на погребі заводить,

Смутки сіє, сльози родить.

Дід аж крикнув: «О, на бога!

Що тут за печаль премнога?

Що за плач? Яка тривога?»

Цар, знай, хлипа: «Горе, горе!

Всіх нас лихо переборе!

Всіх заллє розпуки море!»

«Що за горе?» – дід питає,

Та ніхто гаразд не знає –

Плачуть всі, то й він ридає.

Каже дід: «Вельможний царю,

Дам вам раду на сю чвару,

Не цурайтесь мого дару.

Ось вам перстень – не коштовний,

З бронзи литий, не густовний,

Але він розради повний.

В добрій чи лихій планеті

Завше майте на прикметі

Напис на його сигнеті».

Цар: «Якої ж хочеш плати?

Бо ж не слід, щоб цар багатий

Мав від діда дар приймати».

Дід: «Візьми, ласкавий пане!

Се тобі за скарби стане.

А мені се зовсім тане».

Дід вклонивсь і вийшов з хати,

Цар же напис став читати

І безмірно реготати:

«Що бувало, те манеться,

Що не було, ще станеться,

А що єсть, усе минеться».

«Ото мудрість! – закричали,

І з царем всі реготали. –

Ми ж се все й без діда знали».

Та, подумавши, по хвили

Разом очі всі спустили

І носами покрутили.

Цар же, як прийшла турбота

Або радість і охота,

Не рвавсь, мов сліпий до плота.

Лиш на дідів перстень гляне

Та й згада: «Добро й погане,

Все минеться й знов настане».

І де гнів був і неввага,

Пристрасть, лютість, дика спрага,

Там приходить рівновага.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1906 р., кн. 10, с. 4.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 206 – 208.