«Лице небесне прояснилось…»

Іван Франко

Лице небесне прояснилось

І блиском розкоші займилось,

Надії рум’янцем паліє –

Мені в тюрмі аж серце мліє.

Нараз в безмірному просторі,

Мов парус на далекім морі,

Маленька хмарка виринає

І звільна, стиха надпливає.

Щось в ній мутиться і трепече,

Немов у серце молодече

Ввірветься думка сумовита,

Тривоги хмаркою вповита.

Та промінь сонця гнеть зцілує

З лиця небес хмаринку тую,

Лиш на рісницях золотистих

Дві-три краплиночки зависли.

О небо, кришталеве море,

Що защеміло в серці твоїм

В тій хвилі? Чи землі дрібної

Велике, непроглядне горе?..

29 марта 1880

Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1887, с. 10–11. Зберігся автограф (№ 226, с. 5).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 30.

Лист на сайт