«Не забудь, не забудь…»

Іван Франко

Не забудь, не забудь

Юних днів, днів весни, –

Путь життя, темну путь

Проясняють вони.

Злотих снів, тихих втіх,

Щирих сліз і любви,

Чистих поривів всіх

Не встидайсь, не губи!

Бо минуть – далі труд

В самоті і глуші,

Мозолі наростуть

На руках і душі.

Лиш хто любить, терпить,

В кім кров живо кипить,

В кім надія ще лік,

Кого бій ще манить,

Людське горе смутить,

А добро веселить, –

Той цілий чоловік.

Тож сли всю життя путь

Чоловіком цілим

Не прийдесь тобі буть –

Будь хоч хвилечку ним.

А в поганії дні,

Болотянії дні,

Як надія пройде

І погасне чуттє,

Як з великих доріг

Любві, бою за всіх

На вузькі та круті

Ти зійдеш манівці,

Зсушить серце жура,

Сколять ноги терни, –

О, тоді май життя

Вдячно ти спом’яни!

О, тоді ясні сни

Оживлять твою путь…

Юних днів, днів весни

Не забудь, не забудь!

10 іюня 1882

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1882, № 6-7, с. 318, під заголовком «Веснянка». Збереглися два автографи (№ 191, с. 20, і № 226, с. 4–5). В автографах дата написання – 5–10 іюня 1882.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 29 – 30.