[2-а частина]

Іван Франко

Не впору був твій плач і сміх, не впору,

То й кпились люди з сліз і з сміху твого.

Твій жаль об тім нагадує дурного –

Прости на слові – Павлуся істор’ю.

«Йди в світ, Павлусю, й тям, що говорю, –

Казала мати. – Де вгледиш якого

При добрім ділі, то вклонись до нього.

Й скажи: «Щасти біг вам чи в радості, чи в горю!»

Пішов Павлусь. Аж похорон тащиться

«Се добре діло!» – мот. Вклонивсь та й каже:

«Помайбіг! Хай вам всім отак щаститься!»

«Цур дурня! – кажуть люди. – Що ти, враже.

Не знаєш, що як здиблеш похорони,

То «Вічна пам’ять» мов і бий поклони?»

Пішов Павлусь та й, на біду, спіткав же

Весільних; ну він лобом в землю биться…

Хай вас усіх від того бог боронить!»

Примітки

Полемізуючи з Данилом Млакою, І. Франко написав оцю другу частину (див. автограф № 192, с. 59). За життя письменника вона не публікувалася. В останні роки життя Франко переписав її з чернетки, дещо змінивши текст, і додав примітку: «Написано д[ня] 18 грудня 1884, досі не друковано» (див. автограф № 232, с. 83). Подаємо текст другої редакції другої частини сонета (перша редакція опублікована в кн.: Твори в двадцяти томах, т. 13, с. 127).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 426.