9.06.1884 р. До К. К. Попович

Дорога панно Клементіє!

Лист Ваш з д[ня] 4 с[ього] м[ісяця] дістав я аж вчора, т. є. д[ня] 8 – тож дуже жаль, що відповідь моя не може бути в Ваших руках навіть ще в вівторок і Ви, може, виберетеся до Львова, хоч мене там не буде. Бо отсе чисто з причини матеріальної, що нема срібла на дорогу, я мусив на кілька день відложити свій поворот, і для того будьте ласкаві, коли се ще можливо, навідатись до Львова аж в неділю і послати увідомлення таки на Ліндого 3, де я в ту пору (між 10 і 12) буду ждати.

Знаєте, що се мене дуже і дуже смутить, що Ви западаєте на біль голови? Ваша слабість є далеко небезпечніша від моєї, вже хоч би для того, що моя конституція єсть далеко сильніша і більше потрафить видержати, ніж Ваша. Я не буду Вам нічого радити, бо не знаю початку і перебігу слабості, але найменше всього можу Вам радити байдужість. Як будете в неділю у Львові, то будете мусили піти до мого друга д-ра Сельського на консультацію – нехай він розпізнає, що Вам є і чого можна з Вас надіятися.

Що жовтанецька співачка злослива, сього я не сказав і, чей же, й не скажу ніколи, – противно, її вдача дала мені повід до цікавих обсервацій в іншім згляді, а іменно, що воно слабовите, і хоровите, і філігранове (по-нашому: шкіра – кість) так дуже противиться всяким натякам на делікацію і хотіло би з себе чинити велета Голіафа. Се єсть те саме явище психічне, як те, що діти хотіли б грати ролю дорослих, а жінки – мужів. Але о тім нехай до іншого разу.

Ваш найновіший вірш дуже гарний і характеристичний. Я не знаю, чи Парт[ицький] схоче його напечатати в «Зорі», але то певно, що, редагуючи збірника Ваших поезій, я його не лишу. Тільки кінцева аргументація слаба. Ви кажете – не прогнівайтесь, що я берусь розбирати сю «делікатну» матерію, вилив Вашого серця, – кажете, отже: «Тож мій хлопче… мої очі, мою пісню ти мусиш любити». На те відповім я Вам ось що:

1) Kein Mensch muss müssen, und ein Derwisch müsste? – як каже Лессінг.

2) Може той, о котрім мова, вже й любить, так затим не треба його примушувати.

3) Але поперед всього, може, ті причини, котрими Ви хочете заставити його любити, – недостаточні. Ваші очі для Вас самих річ реальна і потрібна, для другого вони – чиста естетика, і більш нічого. Ваша пісня, – ну, Ваша пісня могла б бути й для загалу річчю реальною, потрібною і пожаданою, але тоді лишень, коли б висказувала думки, погляди, бажання і потреби загалу, коли б служила тому загалові. Впрочім, не знаючи, до кого відноситься Ваша пісня і Ваші чуття, я не можу знати, чи той чоловік узнасть Ваш аргумент з очима і піснею достаточним, чи ні, – для мене принаймі було б сього замало.

Боячись наразитися на Ваш гнів, я не буду дальше розмазувати сеї квестії, знаючи, як то легко холодна рука аналітика може образити гаряче і бажаюче серце живої людини, а ще до того панночки, для котрої бажання єсть категоричним імперативом, а аналіза чимсь нечуваним, хінською казкою.

На всякий спосіб ще раз замічаю, що коли б вірш Ваш був ще в показанім тут напрямі доповнений одною або двома строфками, а послідня строфка була б відповідно перероблена, – він відповів би зовсім моєму смакові і був би дуже гарний, тим більше, що форма людової пісні давала б новим думкам, в ній вираженим, незвичайну силу і принаду. Ану стрібуйте се зробити І

Коли б Ви перед моїм приїздом до Львова хотіли на сей лист написати ще відповідь, то адресуйте: Львів, Лінде, 3, так як я не знаю, коли відси виїду, а там на всякий спосіб лист Ваш відберу.

Бажаю Вам якнайкращого здоров’я і стискаю Вашу ручку. До звидання!

Ваш Іван Франко

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 3, с. 84 – 85.

Подається за автографом – ЛНБ, ф. 29, № 658, с. 26, 27.

Лист Ваш… – Автограф цього листа зберігається в Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів (ф. 1618, с. 499 – 502).

Ваш найновіший вірш дуже гарний і характеристичний. – Йдеться про вірш К. Попович «Мусиш любити!», поданий у листі до І. Франка від 4 червня 1884 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1618, с. 499 – 501). Цей вірш опубліковано в журналі «Зоря», 1884, № 17, с. 131. Тут же за ним І. Франко вмістив свій вірш «Відповідь» («Гарна дівчина, пахучая квітко!»), в якому піддав критиці надто здрібнене, вузько особисте розуміння кохання молодшим товаришем по перу. Потім вірш «Відповідь» увійшов до збірки І. Франка «З вершин і низин» (1893) під іншим заголовком: «К[лементині] П[опович]» (цикл «Знайомим і незнайомим») і з явно помилковою датою – 1883 р., а не 1884-й.

Kein Mensch muss müssen – цитата з драми Г.Е.Лессінга «Натан Мудрий» ().

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 454 – 456.