19.02.1880 р. До М. І. Павлика

Коханий!

Насамперед відповім на Ваш послідній лист.

Щодо 1) про стосунок наших до львівських робітників не багата й дасться сказати. Бо хто такий наші? Студенти, академіки, ну, а в них який стосунок з робітниками? Коли сходяться, то кождий приватно. На робітницьких зборах, що тут були 28 грудня, були наші всі мимо цілого полку шпіцлів. Якби було видавництво, то наші взялись би ближчого студіювання життя робітників (помешкання, поживу, заробок і т. д.), ну, а тепер, коли все розлазиться і розпрягається, то про таку систематичну роботу й думати годі.

Щодо 2), то не знаю, про який се львівський загал Ви говорите. Щодо наших, то їм «Równość» не подобається: її науковий бік (стаття Ліман[овського]) дуже слабенький і для нас не дає нічо, а вже її фактичний та чисто агітаційний бік – балаканка, варт «Набата» та всяких других яро-революційних краснобаїв. А щодо негалицьких людей – пол[яків] з інтеліг[енції], то самі ж Ви знаєте, як ми на них дивимося, і писав я Вам не раз і тепер ще раз кажу, що ми їх зовсім випросили від себе, і то не ми тільки, русини, але й тутешні поляки. Те, що було в «Równości», пито було, очевидно, не до Вас самих, але й до всіх нас, а писав се чоловік без чола, котрий, очевидно, знав, що виганяють «nas z Galicji» не «bracia Rusini», але й самі «bracia Polacy». Ми післали сей час по тім до «Równ[ości]» спростування, но досі не надруковане.

Щодо 3), то писав же я Вам, що «Praca» Вашої дописі не може надрукувати, бо а) вона загостра і стягла б на редактора процес і, може, й завішення письма, b) вона зовсім не підходить під програм письма, котре не хоче і не може бавитися питаннями національними, в великій часті недоступними а зовсім непотрібними для робітників.

Не знаю, для чого Вас так іритує слово «polski», скоро я написав Вам, що писане воно було зовсім не в значенні якихось націоналістично-централістичних поползновеній, але надруковане попросту з неуваги, за що й автор, і редактор каються. Значить, по-моєму, в Вашій брошурі не потрібно чіпати «Pracy», бо виводити з одного слова, ненароком написаного, націоналізм її, незважаючи на все, що вона досі писала й говорила, се щонайменше засміла конклюзія. Тому ж то я й не розумію, яка має бути ціль Вашої брошури «Nacionalizm» і т. д. Мені здається, що полемізувати на серіо мож тільки з людьми серйозними, котрі говорять, опираючися на даних. A «Równość» на яких даних опирається, говорячи про галицькі стосунки? Говорять люди, не знаючі Галичини, і говорять таке, що не то толку, але й сенсу нема. З ким же тут полемізувати? І в якій цілі, коли, прецінь, нікого вони тим не зведуть, а ті дурні, котрі їм повірять, Вашої брошури не читатимуть.

А тепер кілька слів відповіді на Ваш попередній лист.

До сестер я писав два рази, але відповіді не дістав ніякої, аж в кінці дізнався, що намісництво розписало до всіх староств поуфні письма, щоб шукати за ними; а впрочім, що ж би я їм поміг, коли й сам я так само здихав та мерз, не маючи ні вбрання, ні хати, ні нічо? Спасибі Барановському, що прийняв до себе бібліотеку і мене на якийсь час, – тепер він їде, то й мені приходиться книжки перетаскувати й само[му] забиратися. Акту завини сестри я не мав і не міг дістати – тутка в газетах не було друковано справоздання з розправи.

А щодо того, що ми нічо не друкуємо для мужиків, то, будьте ласкаві, скажіть, хто з нас може написати щось такого, що би мало і наукову вартість і було таке популярне? Що ми можемо написати, коли самі нічогісінько не вміємо, коли на кождім поступі натикається чоловік на тьму кромішню? Що «Др[ібна] біб[ліотека]» для люду не приступна, а для українців не цікава, се ми знаємо, та й що з того? Вона, як знаєте, видається в першім ряді для молодежі. Тільки ж ніхто того не казав, щоб ми не хотіли друкувати в ній нічо про ані для мужиків, – тільки що досі нічо такого ми не мали та й не легко зладити. Впрочім, тепер хто знає, коли сплатимо довг до друкарні, а аж тоді мож буде далі видавати.

На «Нов[у] осн[ову] нам ніщо й надіятися, бо у нас тут не мож буде зібрати средств, хіба би тільки, що ми могли б деяк заробити, що також далека річ. Впрочім, хто знає, може, то ще найдеться який спосіб.

Статті Подолинського, котру Ви обіцяли, я ще не дістав. Чи Ви не вислали?

А вже зовсім того не розумію, що Ви говорите про хід на провінцію, про закладання газет та друкарень на провінції. Ви, певно, не роздумали над тим. Насамперед – хто піде? За що закладати газети та друкарні? Та й де? Під оком жандармів та старостів, котрі не то газету таку за першим разом заберуть, але й Вас зо всім, що маєте і чого не маєте. Ви ж подумайте, що тут не Швейцарія, що тут у Львові, де стосунково свобода більша і уряд більше обтесаний, а що виробляють, – не то вже на провінції.

Але все то, впрочім, нічо, – будь средства, я перший пішов би на таку роботу. Та средства ж де? Хіба ж Ви й справді там привикли до фрази «малоруська партія» в Галичині і гадаєте, що ось тут легіони наших так і стоять та ждуть на мановеніє. Та й вп’ять таки скажу: хто буде видавати, робити, писати, коли ніхто нічо не вміє! Ви ж поглядіть круг себе: ось Др[агоман]ов пише, а спитайте його, скільки і як він вчився! Або й усякий другий. А ми що: і хто у нас? Ось тут Ви будьте мудрі та популяризуйте, коли в голові пусто!

Б[еле]й приїхав до Львова без цента грошей і став замість мене новинкарем та коректором при «Ділі» mit 25 Gulten Monatsgabe. Адресу не дав, бо ще не мешкає ніде.

А до «Jahrbuch»’а що я напишу? Який тут рух? Та й що писати, що сяк-так робиться, коли ніяк не робиться? Трібується сюди й туди, а більше що? Хіба, як буду на селі, то, може, напишу про життя люду, як зберу матеріал.

На тім нині стану. Ага, чи М[ихайла] Петровича Ви просили о біографію Марка Вовчка? Чоловік тут дуже просить, хотів би переводити деякі штуки і надрукувати в Реклама «Universal Bibliothek».

Що пишуть до Вас віденці й які у Вас з ними зносини? Нам тут писали, що в «Альманаху» друкують дуже цікаву статтю Др[агомано]ва.

Прощайте! Цілую Вас.

Іван Фра.

Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 3, с. 168 – 172.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1492.

«Набат» – журнал російських народників, видавався 1875 – 1881 рр. у Женеві П. Ткачовим.

Те, що було в «Równości», пито було, очевидно, не до Вас самих… – Йдеться про полеміку з національних питань, яка точилася між М. Драгомановим і М. Павликом, з одного боку, і польськими політичними емігрантами на чолі з Б. Лімановським, з другого.

…«Praca» Вашої дописі не може надрукувати… – Йдеться про лист М. Павлика до редакції газети «Praca», у якому він звинувачував редакцію в піднесенні національної програми над суспільно-економічними питаннями.

Барановський Семен – тоді студент юридичного факультету Львівського університету.

Акту завини сестри я… не міг дістати. – Йдеться про акти судового процесу Г. Павлик 1879 р.

…в «Альманаху» друкують дуже цікаву статтю Др[агоман]ова. – Йдеться про статтю М. Драгоманова «Політичні думки в нових українських піснях», передруковану у другому томі «Славянского альманаха» за 1880 р., але одразу конфісковану віденською прокураторією.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 233 – 236.