Після (не раніше) 13.10.1880 р. До Ф. К. Вовка
| Львів |
Дорогий добродію!
Отсе я по довгій блуканині повернув назад до Львова. Хтів було їхати до Відня та там записатись на права, та годі було за про недостачу грошей. Так я й тут остаюсь, мов на леду, без грошей і хліба, ну, та се ще байка, а погано бачити, як усі наші люди поопускали руки та потратили надію. Сумно слухати їх бесіди. Впрочім, тих наших людей тут уже аж надто мало. Дехто поїхав до Відня, другі на села абощо, так що й робити що-небудь ні з ким. 2 – 3 люда, що-небудь роблячих, а 8 – 10 читаючих, але далеко не всюди згідних та понимаючих, куди діло йде, – а главное, недостача якого б то не було живішого руху, недостача цікавості та ініціативи в людях – ну, і що ж зробити з такою громадою?
Конечно, я не думаю покидати роботи, а все мені здається, що хоть би лиш по малому кусничку, по дробинці, а все-таки ліпше, ніж нічо. Впрочім, тут ще одна трудність. Зносини з провінцією, які у нас зимою були, – а було небагато – тепер і ті порвалися через процеси, – тре нав’язувати наново, що куди мож буде. Надіюсь, що хоть що-то, а попрем і в той бік.
Оскільки чув я сам і від других, люди по селах бідніють раз у раз, і то в такій мірі, про яку вперед і чувати не було. Голоси невдоволення розлягаються чимраз голосніше, – се цікаво було чути під час переїзду цісаря. Конечно, шандарі і проча власть поки що піддержує «порядок», та не знати, чи надовго того стане. А тут, як чуєте, наші люди, замість щоб узятися кріпко, щоб і своє слово впору сказати, потратили надію, поспускали руки. Правду кажучи, не легко-то й видержати, не легко добути яких-небудь, хоть би найменших фондів, не легко навіть самим вижити. Ось чому розлазяться по селах на лекції або й так сидіти, а там ніщо й жадати від них, щоб що-небудь робили.
Се наше положення. Сиджу, та й не знаю, що починати. «Др[ібна] бібл[іотека]» лізе дуже поволі наперед і, окрім для нашої молодежі, вона мало кому й пригідна. Чи оригінальні повісті поставлять її трохи на ноги, досі ще не знати. А популярних статей наукових для люду у нас нікому писати, бо ніхто нічо не вміє. Про часопись і думати ніщо, бо фондів нема. О фонди все розбивається. Був навіть час, коли я думав закласти у Львові свою друкарню, зазвати П[авли]кових сестер та й ще деяких і разом з ними самому стати наборщиками. Правда, тоді печатания приходилось би далеко дешевше, бо йшло б тільки о такий дохід, щоб з нього удержатись – ну, та само заложення друкарні се вп’ять такий видаток, на котрий нам годі було здобутися навіть спільно з тутошніми поляками.
Пишіть, будьте ласкаві, що чувати у вас, бо я зовсім нічо не знаю. Як вийшло що-небудь Ваше, то пришліть. Як маєте зносини з Україною, то просіть о деякі книжки для нас, а може б, і могли присилати який-небудь журнал («Отеч[ественные] зап[иски]» абощо). Чень же, у них найдеться змога, а нам здобутися на 19 руб. нівідки, особливо, що ми тут пренумеруємо інші наукові речі: «Kosmos» Краузе, Енциклопедію наук природничих, Онкена історію і др. Якби затим могли що з Укр[аїни] прислати, хоть би й річники з тамтого року або хоть би переводи яких научних книжок, то просіть. От вийшов III т. Максимовича, VII Чубинського і багато цікавих речей про Україну, а у нас їх немає, навіть Головацького пісень, ані Пипіна літератури. Вже й не говорю про яку-небудь грошову підмогу «Дріб. бібл.», бо раз мені сказано, що з того нічо не буде, – значить, ніщо й говорити.
Прощайте!
Ваш Ів.
Адресуйте по-давньому: В. Hammerlein, Universität.
Примітки
Вперше надруковано: Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 390 – 391.
Датується орієнтовно, оскільки зміст цього листа аналогічний змісту листа до М. Павлика від 13 жовтня 1880 р.
Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 958.
…вийшов III т. Максимовича… – Мається на увазі тритомне «» М. О. Максимовича (К., 1876 – 1880).
…VII Чубинського… – Йдеться про «» (тт. I – VII).
…Головацького пісень… – Маються на увазі «» (М., 1873, тт. 1 – 4), видані українським письменником і вченим Яковом Федоровичем Головацьким (1814 – 1888).
…ані Пипіна літератури. – Йдеться про перший том «Истории славянских литератур» (2-е вид., тт. 1 – 2, Спб., 1879 – 1881) російського вченого, дослідника літератури і фольклору Олександра Миколайовича Пипіна (1833 – 1904) і Володимира Дмитровича Спасовича (1829 – 1906), російського і польського історика літератури, юриста, публіциста.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 243 – 245.