Кін. 10.1880 р. До М. І. Павлика

Коханий!

Не швидко я зібрався писати Вам, – хотів уперед поробити деяку роботу. Іно-що докінчив «Історію лівої руки» (матері Стебельського), в котрій показав образок нашого урядництва. Допись про фабрику дрогобицьку буде сими днями готова, і я, може, аж разом з нею пошлю сей лист. Допись тота друкується і в «Pracy». Жаль, що дані далеко не повні, так що для «Громади» тре буде писати коротше, ніж для «Pracy». Допись про гімназії, надіюсь, буде докладніша і досить обширна – я хочу використати всі «Програми», які тільки мож буде дістати по бібліотеках, і всі прочі мені доступні дані. Конечно, се не швидко зробиться, але зробиться напевно. Досі я попереписував їх звиш 20.

Тепер сідаю переводити «Бурю» на польське для тутешнього театру, по чім пішлю Вам Вашу рукопись. Допись Вашу до «Батьківщини» я тоді ж таки передав в редакцію, але позаяк відтак не сходився з Романч[уком], то й не міг її видобути. Чень, видістане Б[еле]й, то й пішлемо. Ваша стаття, писана до «Pracy», задовга для неї і потяжка для робітників, мало освоєних з різними відтінками новішого руху. Впрочім, не знати ще, може, й надрукують. Зато радо приймуться друкувати тут (додатками до «Pracy») польську переробку книжки Подолинського. Судячи по оригіналу, статті тутка не сконфіскують. Тож присилайте. Тут друкування винесе дешево, бо свої люди складають (аркуш около 10 р. зо всім геть).

Те, що Ви пишете про «На дні», – цікаве дуже. Ви, бачу, думаєте, що уступи із Темерою – чисто моя власна сповідь, і з того виносите, що я й досі люблю О[льгу] і що я подекуди скомпрометував її. Помилка, добродію! Що де в чім воно так є – не перечу, але далеко не все. А вже з повістевого образу виводити дійсні відносини не примісно.

Жити з Анною я рішився тоді, коли сидів і мав час думати і передумати своє положення. Правда, рішився не по любові, а по приязні. Головне затим питання тутка таке: чи приязнь вистачить для життя, приязнь, скріплена ще одним і, по-моєму, найсильнішим вузлом – спільною роботою? Я думаю, що вистачить. А як ви гадаєте? Сидячи в Березові, я дуже рад був піти до Косова, але місяць лежав слабий, а відтак пильнували шандарі, поки не виїли. Не знаю, чи і як можливо мені буде поїхати до Косова. Там Сабат – лютий Савло на все, що не пахне на милю суспільним порядком. Поїхати, то візьмуть знов гурму люду. Літом там навіть було попросту осадне положення – вартівники стояли і всякого молодого, інтелігентного чоловіка питали о паспорт і пр. Говорив один товариш. Не знаю затим, як тут порадити. На всякий спосіб, їдучи туди, тре бути готовим на сидження, а се у мене буде аж тоді, як покінчу хоть деякі роботи (повість «Борислав сміється», котра зачата недавно).

Та й, впрочім, і з другого боку біда: з чого жити? У Ваших, знаю, грунту мало, а компетентів досить. Тре буде мені побалакати з своїми, то перейдем жити в Нагуєвичі. Там і безпечніше, і ширше. У нас грунту коло 16 моргів на нас трьох братів і четверту сестру (котру тре буде сплатити) – в остаточнім разі мож буде жити, коби ще попри то мати літературний заробок, щоб було хоть на книжки, газети та на деяку поправу в господарстві. Отож-то тепер хотів би я присидіти та поработати, щоб позав’язувати нитки де з якими німецькими газетами, котрі би платили за роботу.

Мене пхали сього року на права до Відня, і сам я гадав, але показалося, що нема гроші, – так я остався тут та й навіть не записувався нікуди, – благо, що маю легітима[ці]ю, видалити не можуть. Вітчим мій рад би був, щоб я конче добивався якого становища, – звісна річ, чоловік у тім лиш бачить вище щастя, що стоїть вище нього своїм становищем. Не знаю, що скаже на мій намір сидіти дома. Заставить до роботи, се певно, але я тепер дужий став, роботи не боюся. А попри те, може, дасться і між людьми дещо зробити.

Такі мої гадки про се діло. Що з того вийде – побачимо. З вітчимом говорити буду аж на різдвяні свята, коли буду в Наг[уєвичах]. Не знаю, як переказати що-небудь до Анни.

Щодо Вашої думки переробити і доповнити «На дні» я дуже радо згоджуюсь, не знаю тільки, де і як би се надрукувати. Чи воно справді може мати таке значення для люду, як Ви кажете, – не знаю.

Щодо «Правди», то я не знаю, якого, властиво, Ви вияснення жадаєте. Те, що там друкується «Фауст» і «Доброволець», ніщо і вияснювати. Друкується тому, бо нема деінде друкувати, а не задля ніякої спільності думок, – се найліпше показав 1 н[оме]р, де рівночасно друковано наші речі і лаяно нас, т. є., де «Правда» всьому світу на показ заявила, що вміє тільки ворчати, але не працювати. Чого ж нам більше треба? Письма колективного, пояснюючого наш погляд на яку-небудь важну справу, «Правда» не прийме, – значиться, ніщо й тягатися з нею. Впрочім, її існування яко «часопису» тепер уже стало фіктивне – вона відтак, коли буде виходити, то буде становити лиш ряд альманахів під спільним наголовком.

Щодо статті про попів, то господь знає, що робити. Вона видається мені голословною, те само казав і Т[е]р[лець]кий. Чи не прислали б Ви її мені до переробки абощо. Впрочім, якби Ви думали, що може вийти, то друкуйте, я докінчу. Розважте добре, щоб не було халепи.

З Маньк[овським] штука негарна, але по його ж вині. Йому заплачено, і то заплачено більше ніж належалося. Ось Вам рахунок. За «Молота» ми остались винні 78 р., за друк статей одеських (М. Кулика) заплатив Маньк. 80 р. (йому дано було 100 р., значить 20 лишилося), а відтак на ті ж статті прислано ще 150 руб., котрі лежали в Кракові. Тепер же діло зайшло так, що статті одеські не вийшли, і то з вини самої друкарні, котра по арестуванню Маньк[овського] не хотіла кінчити друку. Значить, друкарня зірвала контракт, не поставила роботу, то й тратить право до заплати. Хіба не так?

Значить, 80 р., даних Мань. a conto брошур Кулика, відходять на покриття довгу за «Молот». Гроші ж, лежавші в Кракові, Маньковський узяв і пропустив. Ми вже нічо б не казали, хоть гроші, звісно, не наші, і навіть не наших людей, а конституційників, – ну, але процес, нещастя. Але М[аньковськ]ий міг же мати настільки глузду, щоб з тими грішми в руках та зговоритися з людьми, котрим що-дещо винен, як то з гісером, з друкарнею, до котрої у нього окремі ще, крім нашого, довги. А між тим гісер кидається, друкарня грозить. Що ж ми тут можемо порадити?

Грошей у нас і на життя нема, позичити нема способу, бо на М-ого спуститися годі, а самим платити взатроє, за яку пам’ять? Самі судіть. Ми можем то хіба зробити, що перестеречи М-ого, хоть і се, не знаю, чи потрібне. Адже живе тутка і знає, що в світі робиться. Скандалу ми не боїмось ніякого, хоть воно, правда, все би ліпше, щоб і огласки ніякої не було. Ну, та що тому порадити? Здається ми, впрочім, що коли друкарня писала Вам: «що іншого соціалізм, а що іншого ошука», то вона не мала на думці нас; оскільки чую, друкарня зовсім на нас не жалується і прийняла б від нас роботу.

Чи Ви післали які-небудь другі видання, окрім «проспектів «Гром[ади]» і «От группы социалистов-евреев»? Крім сеї пачки, я нічо не получив, і жаль, що не пришлете «Ремесла» хоть пару прим[ірників], – тут за ними допитуються. Крім того, пришліть Др[агоман]ових брошурок політичних хоть по одній для бібліотеки. Так само, як що є Черн[ишевського] або Герцена, то посилайте по одному томові, посилайте під перепаскою і рекоменд[овано] на моє власне ім’я, post[e] rest[ante] – се буде найпевніше.

На поляків не гнівайтесь, що не відповідали на Ваші листи. Листи від липня лежали донедавна на універси[теті], аж я відібрав. Відповідь буде зараз, скоро зберуть проби жидівських букв. Гекслі переводіть і присилайте – якось, чень, надрукується, хоть і не відразу.

Бандр[івського] нема у Львові, і не знаю, де він є. Звідаюсь, чи не дома, то й зашлю му лист. Я й сам мав би до нього діло: він обіцяв матеріал цифровий про довги мужиків свого села.

Чоловіка в Коломиї помістити не мож ніяким світом.

Здорові будьте. Ваш Ів.

Примітки

Вперше надруковано: Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т, 3, с. 248 – 253.

Датується орієнтовно кінцем жовтня, оскільки вже 2 листопада 1880 р. М. Драгоманов пересилає цей лист І. Франка до М. Павлика в Монпелье.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1489.

Іно-що докінчив «Історію лівої руки» (матері Стебельського)… – Поема під такою назвою не була надрукована свого часу, автограф, очевидно, загублений. Зберігся тільки план поеми (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 575).

Стебельський – персонаж оповідання І. Франка «На дні».

…польську переробку книжки Подолинського. – М. Павлик переклав і переробив книжку С. Подолинського «Ремесла і фабрики на Україні» польською мовою.

Жити з Анною я рішився… – Шлюб І. Франка з Г. Павлик не відбувся.

Сабат – косівський староста, донощик й ініціатор кількох судових розправ над Г. Павлик.

…окрім «проспектів «Гром[ади]» і «От группы социалистов-евреев»… – Йдеться про програму періодичної «Громади», видану восени 1880 р., і прокламацію «От группы социалистов-евреев», видану 26 червня 1880 р. у Женеві.

…скоро зберуть проби жидівських букв. – Йдеться про заходи М. Павлика щодо організації вільної єврейської друкарні за кордоном.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 251 – 255.