23.02.1880 р. До Ф. К. Вовка
| Львів |
Дорогий добродію!
Дякую за швидку відповідь, і дуже благодать, що мої посилки напомацки трафили до Вас. Отсе берусь відписувати Вам. Мені їхати на село конче приходиться – живу ж я досі чортзна на які гроші, і «Дрібну бібліотеку» в довг ввігнав, і заробити що-небудь годі, – так ліпше просидіти який час на селі, бодай за хату та за їду платити не прийдесь, а зробити мож буде що небудь і путнішого, ніж тут в місті серед вічної грижі.
Ми все тут ще всі живемо в тій надії, що нам швидше чи пізніше удасться закласти газету і бодай на перший раз зискати до сього підмогу з Укр[аїни]. Може бути, що се надія пуста – і так пише мені Павлик – що ви, мот, самі на свої гроші друкуйте. Та на чиї ж, коли нас усього кількоро люда, та й то таких, що частенько піст держать і вічну тверезість. А якби була бодай на разі підмога, то, чень же, відтак найшлись би пренумеранти. Я кажу, може бути, що думка про підмогу – ілюзія, але що ж діяти, коли тота ілюзія одна ще піддержує надію на газету. А поки газети нема, то й живішого руху ніщо надіятися. Тепер кождий учиться сам про себе, хто економію, хто антропологію і проч., і який же тут рух?
Дуже жаль, що Ваша газета так-таки й зупинилася, а то ми ждали-ждали її, так само, як ждем V т. «Громади», і все пусто. Ну, се справді криза така, що крий мати Василишина. П[авли]к пише мені прямо, що друк зупинивсь, бо нема грошей, і коли піде – не знати. А того я вже не можу порозуміти, на яке свято Вас кличуть до Києва? Хіба там така вже благодать відразу, що тут же й газета і всяка штука?
Те, що Ви пишете про «Батьківщину», – суща правда. Гарна газета і єдина з-між галицьких газет, що справді хороше та гідно видається. Тут її мужики читають дуже радо – досі передплатників звиш 300, немного, але зато самі живіші – а й інте[лі]генція хвалить та ставить вище «Діла». Жаль тільки, що й ред[актор] «Батьківщини» їздить на старій шляхетсько-попівській палиці, що буцімто всій біді винна воля 1848, та й то не сама собою (почасти було б се правда), а народ, котрий не був до неї приготований. Немов-то в неволі мож як-небудь до волі приготовитися. І немов-то «воля» 1848 не була навмисно панами обрахована на економічну і прочу руїну народу. Отсе одна хиба, яку мож щодо принципів закинути «Батьківщині». Але се – і поверховне понимання фактів – мала ще річ супротив самого способу редагування, справді старанного та для людей цікавого і приступного.
Щодо довгів і грошей, то діло се ось яке: через Антона М[аньковського] спроваджував Мальований машину і проч. і замовив черенки у гісера, тому остався А. М. щось винен (се той жид ніби, про котрого згадуєте), але Ант[ін] мені сказав, що се його річ і що, здається, Мал[ьований] заплатив усе. Чи так воно, запевно не знаю, бо Ант. якось неясно се говорив, – впрочім, по процесі розпитаємо. А щодо друкарні, то там зачалися було друкувати брошури, котрі Вам отсе посилаю одні в коректурі, другі надруковані (ті, що в корект[урі] – не надруковані).
По арест[уванні] А. М. робота тота осталась, друкарня не хтіла кінчити, а взяла 70 р. і ще тепер допоминається дальших 70. По-моєму, се підлість допоминатися, не зробивши роботи на час. Прочі претензії друкарні (180 р.) – за «Молот». Та й тільки всього. А гроші, вислані на ім’я Ант., лежать в краківськім суді. Їх 150 р., і питання ще, чи їх віддадуть Ант. і чи не схочуть узнати їх або за гроші якого-небудь тайного товариства і сконфіскувати, або за приватні гроші Ант. і в такім разі на случай засудження взяти їх за кошти судові. Се все ще чорт знає, як буде, бо звісна річ, від краківського суду много мож надіятися. Ми гадали, що мож їх буде видобути перед процесом, але годі було. Тре ждати до кінця розправи, котра зачалась тиждень тому назад (16), а протягне ще з 5 тижнів.
Жаль, що самому мені не мож буде бачитись з Антоновичем. Але я напишу писульку до нього і лишу чоловіка, котрий передасть і побалакає, що буде треба, – главноє про бібліотеку і обіцяні нам книжки, а також про сподівану газету. Той сам чоловік буде й з Вами переписувавсь, т. є. буде тут получав листи від Вас (шліть на той сам адрес, що й досі), а якби що важного, то донесе мені на село. Я буду в Коломийщині, і писати прямо до мене нікому не мож, бо там власть дуже пильна на той щот, – от Павликові сестри обі арестовані в Коломиї і сидять. Будучи тими днями в Коломиї, чень, зможу видітися з ними або бодай передати їм дещо грошей, хоть і у самого є тільки трохи, та й то позичених.
Якби хто приїздив сюди, то нехай навідається в ред[акцію] «Діла» до Ів. Белея і розпитає його, що треба і як би можна бачитися з деким другим. У нього тож і мій адрес буде, то можна в разі потреби написати й до мене.
Газет у мене нема ніяких, бо весь послідній час нікуди не бував і не получав нічо. Може, товариш опісля збере що-небудь і зашле Вам – я перекажу. Остап у Відні, записався, кажуть, на права, але як йому живеться, що робить і що думає, того не знаю, бо від свого виїзду і словечка не писав до мене. У Відні друкують II т. «Слов’янського альманаху» і хотять малоруський відділ зробити цікавішим, ніж торік. З статей, котрі будуть міститися, знаю тільки про одну – Драгом[анова] «Політико-економічні погляди в піснях народних». Я послав статист[ико]-економічну розвідку «Про громадські грунти в Галичині», а також огляд літерат[урний] «Галицька інтелігенція і галицька журналістика від 1848 до 1880 р.». Чи помістять що-небудь з того, не знаю. Я пишу під адресом: Jarosław Okóniewski, Hörer der medizin, Wien, IX Aisergrund, Alte Gewehrfabrik. Пишіть і Ви так, а всередині лист до Остапа.
У нас тут газети заповнюються справозданнями з краківського процесу – весь мир дуже цікаво читає. А про атентат не було тут нічо цікавого – всього одна вступна стаття, та й то пуста («Dziennik Polski»), а проче все переводи з німецьких та російських газет про подрібності діла.
Бачиться, все написав, що треба було, а затим будьте здоровії
Ваш Іван
Примітки
Вперше надруковано: Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 388 – 389.
Датується 23 лютим за авторською згадкою в тексті про краківський процес, котрий розпочався «тиждень тому назад (16)».
Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 959.
…воля 1848… – Йдеться про прийняту австрійським рейхстагом 1848 р. аграрну реформу.
Мальований Володимир Григорович (близько 1848 – 1893) – український громадський діяч демократичного напряму, поет, керівник одеської Громади, вживав заходів для організації в Одесі підпільної друкарні. У червні 1879 р. заарештований і засланий у Сибір.
Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) – історик, археолог та етнограф, професор Київського університету.
…Павликові сестри обі арестовані в Коломиї і сидять. – Сестри М. Павлика Ганна і Параска були заарештовані 18 січня 1880 р. Вони звинувачувались у порушенні громадського порядку, підбурюванні проти державних і громадських органів тощо.
Я послав статист[ико]-економічну розвідку «Про громадські грунти в Галичині», а також огляд літерат[урний] «Галицька інтелігенція і галицька журналістика від 1848 до 1880 р.». – Праці під такими назвами не були надруковані, і автографи їх не збереглися.
Окуневський Ярослав (1860 – 1929) – український ліберально-буржуазний діяч, письменник і лікар, за молодих років – член студентського товариства «Січ» у Відні.
Wien, IX Aisergrund – слід знати, що Відень поділяється на райони, які мають номери та власні назви. Дев’ятий район зветься Айзергрунд.
…а про атентат не було тут нічого цікавого… – Йдеться, очевидно, про невдалий замах на Олександра II, здійснений С. М. Халтуріним, який 5 лютого 1880 р. влаштував вибух у Зимовому палаці.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 236 – 238.