30.09.1891 р. До Олени Пчілки

Вельмишановна пані Ольга Петрівна!

Пишу сей лист іще під свіжим враженням оповідань моєї жінки про ту безконечну, справді материнську доброту і терпливість, з якою Ви, зайняті своїми власними клопотами і гризотами, піклувалися ще й моєю сім’єю через усе літо. Я не в силі описати Вам, як глибоко зворушили мене ті оповідання – і завстидали не трохи: я добре тямлю, як мало я заслужив на таку Вашу добрість, хоч запевняю Вас, що в моїм поважанні Ви все стояли високо, обіч Вашого брата, а мого найліпшого вчителя. Та се вже якась така фатальність, що я завсігди мушу робити прикрості та клопоти тим, котрих найбільше поважаю і котрим найбільше завдячую. В моїх споминах набереться багато таких моментів, котрі я рад би окупити своєю кров’ю, коли б се було можливе.

Крім слів щирої подяки за всю Вашу добрість і щирість, оказану моїй сім’ї, я хотів би написати Вам ще про дві речі.

Перша річ ось яка. Пані Олеся Озаркевичева (Бажанська) під впливом дискусій стрийського жіночого віча задумала розпочати з новим роком видавання раз в місяць невеличкої жіночої часописі. Вона, певно, швидко удасться до Вас з просьбою запомагати її видання Вашою цінною працею літературною. Я не сумніваюся, що Ви не відмовите їй своєї підмоги і заохоти. Вона не свідуща в журналістичнім ділі і боїться різних страхів видимих і невидимих: зависті товаришок, насміхів з боку «поступовців» à la Цеглинський, злоби з боку ретроградів і т. ін.

Ми вже тут оба з П[авли]ком силувалися вспокоювати її і додавати їй духу, та я думаю, що Ваше слово буде мати для неї далеко більшу ціну. А думка сама мені видається дуже щасливою, тим більше що видання другого тому альманаху, крім коштовності і малої покупності такої книжки, має ще й те недобре за собою, що в найліпшім разі буде тільки об’явом літературним, коли тим часом газета самою своєю природою перетягає справу на поле роботи громадської, стається осередком і виразом певного руху, зав’язком певної постійної організації, котрої іменно жіноцтву нашому найбільше треба.

Друге діло, про котре я хотів поговорити з Вами, – се новела Лесі Українки, котра находиться у мене. Що Ви думаєте з нею робити? Я чув, що Ви призначили її для другого тому альманаху. Та коли-то ще той альманах буде друкований. Чи не можна би змінити сю постанову, щоби така гарна річ не лежала в рукописі? Я прочитав сю новелу, і вона мені дуже сподобалася, так що коли би була на те Ваша і Лариси Петрівни воля, то я радо опублікував би її в найближчій книжечці своєї «Літературно-наукової бібліотеки». Я готов розпочати друк, як тільки одержу Ваш дозвіл.

Дуже жаль, що здоров’я Лариси Петрівни не поправилося в Криму так, як усі ми надіялися. Та я надіюся, що чень хоч тепер, при холоднішій порі, воно буде ліпше, і ми зможемо якнайшвидше бачити нові її праці, особливо ж обіцяні мені для «Бібліотеки» переводи з Віктора Гюго. Ми обоє з жінкою дуже турбуємося станом Вашого здоров’я, шановна пані. Від’їжджаючи, жінка покинула Вас недужою і боїться, чи турботи, які причинили Вам наші діти, не пошкодили Вашому здоров’ю. Будьте ласкаві, напишіть нам хоч кілька слів.

Ми обоє засилаємо низенькі поклони Вам, шановна пані, Ларисі Петрівні, панні Лілі, а діти мої поздоровляють Дорочку, і Микося, і Оксаночку, і Марисю. Як з її здоров’ям? Дарма вона боялася, що набралася сухіт від нашого Петруська. Його оглядував лікар і запевняв нас, що ніяких сухіт у нього нема ані признаки, а є невеличка англійська болізнь і звичайні припадки, якими боліють діти, коли у них ріжуться зуби. Старші хлопчики, дякуючи побутові на селі, вернули геть-геть здоровіші і кріпкіші; звісно, я з сього маю поки що лиш тільки користі, що весь день до 8-ої години вечора не можу й думати, щоби сідати за яку-небудь роботу. Шукали ми квартири іншої і не найшли, прийдеться, мабуть, зимувати ще в тій самій.

Прийміть, шановна пані, ще раз мою щиру подяку і запевнення, що Вас високо поважаю.

Ваш покірний Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: «Червоний шлях», 1923, № 2, с. 226 – 227 (публікація І. Ткаченка).

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 114).

…під свіжим враженням оповідань моєї жінки… – 6 вересня 1891 р. О. Франко повернулася з Колодяжного до Львова.

…обіч Вашого брата, а мого найліпшого вчителя… – М. Драгоманова.

Озаркевичева (Бажанська О. П.; 1866 – 1906) – діячка жіночого руху в Галичині, дружина Лонгина Озаркевича.

…під впливом дискусій стрийського жіночого віча… – Назване віче відбулося в Стрию 1 вересня 1891 р., воно порушило питання поліпшення жіночої освіти, дозволу на навчання жінок в університетах і т. п.

…видання другого тому альманаху… – Йдеться про заплановане в той час продовження жіночого альманаху «Перший вінок». У своїй відповіді на цей лист (ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 260 – 264) Олена Пчілка погодилася з міркуваннями І. Франка про переваги періодичного часопису.

…новела Лесі Українки, котра находиться у мене. – Оповідання Лесі Українки «». Олена Пчілка не погодилася на Франкову пропозицію надрукувати його окремою книжкою, вважаючи, що «ся повість більше підходить до жіночого видання, ніж до друку осібно». Згодом оповідання було опубліковано в «Зорі» (1894, № 9 – 12).

…панні Лілі… – Ольга Петрівна Косач (Кривинюк) (1877 – 1945), українська письменниця, сестра Лесі Українки.

…Дорочку, і Микося, і Оксаночку… – Йдеться про менших дітей Косачів.

Марися – служниця Косачів.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 298 – 300.