4.11.1891 р. До А. Ю. Кримського

Шановний земляче!

Листи Ваші застали мене недужим, і для того я тільки тепер збираюся відписати Вам. Даруйте, що поперед усього попрошу Вас об одній формальності: пишіть мені без компліментів, просто як товариш до товариша. Я ані не панночка, ані не жоден великий писатель, а в додатку ще чоловік не без злоби, так щоби часом у мене не зародилася думка, що пише чоловік до мене так для того, щоб і я йому платив такою ж монетою. Я знаю, що Ви орієнталіст і людина щира, та все-таки орієнтальна парфюмерія не для мужицького носа. А найліпше говорімо попросту.

Зачну від Вашого першого листа, від справи словника. Я дуже добре розумію, що тут ходить більш о зав’язок якої-небудь гуртової роботи серед української громади, ніж о сам словар, та не знаю, чи іменно словар є щасливий зав’язок до такої роботи. О[с]кільки знаю, над таким словарем від кількох літ роблять у Одесі, і доробилися до того, що не тільки словаря нема, а й до всякої ширшої роботи і думки антипатії набрали.

Взагалі робота над словарем, по-моєму, може і повинна бути тільки ділом одного-двох спеціалістів; запрягати до такої роботи гурт молодежі, палкої, котра бажає живого діла, а щонайменше живих думок, – се значило би по короткім часі розігнати її і від того діла, і від цілого українофільства, котре, мовляв, у таку важку пору не вміло для молодежі придумати нічого живішого та зворушнішого.

Певна річ, що якби Ви спитали мене, що ж його робити вкраїнській громаді, а особливо молодшій, то я не зумів би на се відповісти одним словом. Та мені здається, що одним словом на се питання одповісти зовсім не можна і що всі проби найти якусь одну роботу на всіх, без огляду на те, чи вони хочуть і вміють се робити, – будуть шаблоном, знаком духової безсильності укр[аїнської] громади.

Життя громадське – діло зложене і вимагає праці різностайної, в усіх напрямах: чим різностайніша буде ся праця, тим ліпше. Нехай одні роблять словники, другі збирають матеріал етнографічний, треті придивляються до економічного побиту селян та міщан, інші – іншим дечим займаються, а всі нехай рівночасно здобувають широку книжкову науку – і загальну, і спеціальну, бо тільки тоді їм стане ясний смисл і шлях їх власної роботи.

По моїй думці, найменше надії треба покладати на загальні рецепти, на формули хоч би й які ясні та логічні, а противно, завсігди треба дивитися на них скептично: чим вони ширші, тим менше в них реального змісту; чим більше блискучі, тим небезпечніші. Життя йде відразу тисячами шляхів, усіх їх у одну формулу не вбгаєш.

От тому-то я думаю, що з словарем нам нічого робити. Коли вважаєте, що його тепер конче потрібно, то питайте в Одесі, що там з ним чувати, і пристібніть туди свою роботу. Ми в Галичині не почуваємо потреби такого словаря; звісно, коли у вас його зроблять і зажадають від нас помочі при виданні, ми радо зробимо, що буде наша спромога.

Оба Ваші оповідання я перечитав і скажу Вам про них свою думку зовсім щиро. «Батьківське право» мені видалося доволі слабеньке, якесь шаблонне і дуже нагадує великоруську школу, котра напродукувала таких речей багато. Психологія неглибока, особливо психологія батьків, по-моєму, зовсім невірна. Та все-таки в оповіданні є проблиски таланту (сценка з служницею і її дівчиною, хоч також трохи утрирована). Мова трохи штучна, підроблена, та здається, що велику часть вини несе глупий коректор (він же і редактор).

Взагалі оповідання на мене зробило таке враження: се не образок, вихоплений з дійсного життя, а формула абстрактна, розіграна драматично кількома особами. Не знаю, може, я несправедливий, але більша часть «новел» молодих укр. писателів (Чайченка, Катренка, Обачного і др.) робить на мене іменно таке враження. Формули, доктрина драматизована, а при тім елементарна невмілість схопити і передати найпростіший факт, найзвичайнішу фізіономію з окружаючого життя.

Далеко краще враження зробило на мене друге Ваше оповідання (чому Ви дали йому такий абстрактний титул?). Правда, і тут розмова в кухні трохи розтягнена і ненатуральна, так що здалось би її ще раз переробити, але дальша характеристика Захарка дуже гарна. Характеристика панича трохи нескладна, якось одні риси не в’яжуться з другими, та все-таки в цілості се фігурка інтересна. Нескладним мені видалося українофільство панича, його 7-ма класа й побожність. Певно, все це може міститися вкупі в одній душі, та треба б зазирнути в неї глибше, показати, як воно там виростало і на якім грунті, як спліталося і т. ін.

Та й загалом треба б було зважитися Вам на одно: чи центром оповідання має бути Захарко – і тоді все перевести з його тону, на все дивитися його очима, – чи має ним бути панич, і тоді всю композицію достроїти до нього. Може, се принцип застарілий, але я в своїх композиціях усе так роблю і, вибравши собі одну фігуру чи одну подію, групую довкола неї все те, що вважаю потрібним до найрельєфнішої обрисовки і характеристики. В романі, певно, треба б робити інакше, та от те й лихо, що мені (помимо кількох спроб) не вдалося досі написати роману, коли не числити сюди «Захара Беркута», котрий властиво також новела, не роман.

Про все те я вважаю «Захарка» пригожим до друку, навіть коли б Ви не хотіли його перероблювати. З друком його ось яке діло. В «Народі» годі. Лишалась би або моя «Літературно-наукова бібліотека», або «Зоря», або «Буковина». У мене на видавання нема ніякого фонду, крім тих грошей, які я можу заробити своєю працею в польській газеті і відняти від рота собі й дітям. А що заробляю я не що багато (90 гульд[енів] місячно), то зрозумієте й самі, що видання йде у мене не швидко. Тепер назбиралося кілька більших праць: «Нові досліди про П’ятикнижжя», дальша частина інтересних споминів Др[агоман]ова про Австрійську Русь і його ж праця популярна про 600-ліття Швейцарії. Поки сі праці не будуть видані, я не можу братися до чого-небудь іншого.

Далі хотілось би к роковинам Шевченка видати щось для пошанування його пам’яті. Значить, бібліотека моя на довший час занята, навіть коли б у мене найшлися гроші на те, щоб поперти видання швидше, ніж ішло досі. Коли б Вам задовго було ждати, то не знаю, чому б Вам не обернутися з сим оповіданням до «Зорі» або до «Буковини». В такім разі тільки звістіть мене, куди маю послати Ваше оповідання, і я зроблю се. Певно, по-моєму, найліпше було б узяти його ще раз на варстат, та, може, у Вас час дуже занятий, та й при тім я не знаю, чи Ви привикли перероблювати свої речі, чи ні, – так міркуйте, як знаєте, і пишіть мені свій рішенець.

Про переклади з Гафіза і Сааді скажу те саме, що про новелу: я готов надрукувати в своїй бібліотеці книжечку або й дві – вибір кращих речей з одного й другого писателя, тільки не напирайте на мене, щоб се було зроблено зараз. Лагодьте переклади і передмови і присилайте, а вже в сьому будьте певні, що я їх напечатаю хоч за півроку, хоч за рік. Се діло не видається мені поспішне, хоч певно, що й йому буде своя ціна, а ніяке інше видання його не помістить.

Розпочалося тут у нас іще одно видання – ювілейне видання «Акад[емічного] братства», в котрому тепер має йти мій переклад Гейне «Германії». Коли б се пішло добре, то я не сумніваюся, що можна би туди вперти й антологію орієнтальних поетів; з західних лагодиться сюди переклад «Пісні про Роланда» із старофранцузького і ще деякі другі речі.

Радо я прислав би Вам свою фотографію, та не маю наразі ані одної карточки. Але скоро тільки знімуся, то вишлю Вам.

Позволю собі обернутися до Вас з одною просьбою, а властиво з повторенням давньої просьби: чи не могли б Ви винайти мені в якій московській книгарні або антикварні книжку «Содержание Чтений в Московском обществе истории и древностей». Книгу сю я бачив колись у Києві у Оглобліна, та не купив, а тепер годі достати. Розпитайте також, чи і по чому можна б роздобувати поодинокі книжки «Чтений», якби мені було їх потрібно. Коли б найшли «Содержание», то, будьте ласкаві, купіть і вишліть, а я Вам гроші зараз зверну. Посилаючи, приложіть також якмога більш каталогів книгарських (нових книг) і антикварських, може, мені що-небудь понадобиться купити.

На сьому кінчу і стискаю Вашу руку.

Ваш Іван Франко.

Львів, ул. Зиблікевича, 10. Д[ня] 4 н[ового] с[тилю] ноября 1891

Р. S. Оце в останній хвилі найшов одну карточку, хоч і дрантивеньку, то й посилаю Вам. Вибачайте, що не маю кращої, як буде, то пришлю.

І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Франко І. Твори в 20-ти т., К., 1956, т. 20, с. 432 – 435.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 52).

Листи Ваші застали мене недужим… – Очевидно, йдеться про листи А. Кримського до І. Франка від 25 та 31 жовтня 1891 р. (ІЛ, ф. 3, N 1612, арк. 169 – 176, 179 – 182).

…від справи словника. – В листі від 25 жовтня 1891 р. А. Кримський запропонував І. Франкові очолити колективну працю над складанням російсько-українського словника.

над таким словарем від кількох літ роблять у Одесі… – В Одесі група укладачів на чолі з М. Комаровим підготувала «Словарь російсько-української мови. Зібрав і впорядкував М. Уманець і А. Спілка», т. 1 – 4, Львів, 1893 – 1898.

«Батьківське право» мені видалося доволі слабеньке… – Йдеться про оповідання А. Кримського («Зоря», 1891, № 20).

…молодих укр[аїнських] писателів (Чайченка, Катренка, Обачного)… – псевдоніми Б. Грінченка, О. Катрухіна, М. Косача. Як припускав А. Кримський, «прізвище «Катренко» написав тут Франко замість «Коцюбинський», бо такий самий lapsus calami або memoriae можна найти у Франка і в його літературних оглядах, зроблених пізніш» (ІЛ, ф. 3, № 1297, с. 219).

Далеко краще враження зробило на мене друге Ваше оповідання… – «В обіймах старшого брата» («Сирота Захарко»), надруковане І. Франком 1892 р. окремим виданням у «Літературно-науковій бібліотеці».

«Буковина» – українська щоденна газета, виходила в Чернівцях з 1885 по 1910 р., у 1880 – 90-х роках мала демократичне спрямування.

дальша частина інтересних споминів М. Др[агоман]ова… – Йдеться про продовження «Австро-руських споминів» (ч. 4, Львів, 1892).

…його ж праця популярна про 600-ліття Швейцарії. – Драгоманов М. Шістсот років швейцарської спілки (1291 – 1891).

…найліпше було б узяти його ще раз на варстат… – Своє оповідання «Сирота Захарко» А. Кримський більше не доопрацьовував.

…переклади з Гафіза і Сааді… готов надрукувати в своїй бібліотеці… – «Гюлістан» Сааді та вірші Гафіза в перекладах А. Кримського І. Франко надрукував у журналі «Житє і слово» (1894, кн. 3, 4; 1895, кн. І).

…ювілейне видання «Акад[емічного] братства»… – Вийшло з нагоди двадцятої річниці заснування у Львові цього студентського товариства.

…мій переклад Гейне «Германії». – Ввійшов до збірки: Гейне Г. Вибір поезій. Переклав і пояснив І. Франко. Львів, 1892. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1000.

…лагодиться сюди переклад «Пісні про Роланда»… – Перекладений В. Щуратом старофранцузький епос «Пісня про Роланда» опубліковано в журналі «Житє і слово», 1894, кн. 1 – 6, та окремою відбиткою (Львів, 1894).

Радо я прислав би Вам свою фотографію… – Це відповідь на прохання А. Кримського в листі від 31 жовтня 1891 р.

Коли б найшли «Содержание»… – Йдеться про «Указатель изданий Общества истории и древностей российских при императорском Московском университете. 1815 – 1883». Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1505.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 302 – 306.