15.09.1891 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Даруйте, що трохи опізнився відповідати на Ваші листи, та оце на днях приїхала жінка з дітьми, пішли клопоти, біганина і проч., то тяжко було взятися за перо. Ледве-не-ледве, крадучи час у друкарні рано, переписав Вам «Іюду предателя», посилаю так, навіть не колаціонувавши правопись; неконсеквентна вона, та тим інтересна, що не знає ы і пише, напр., оувій зам[ість] оувы. Ну, та текст списаний вірно, інтерпункція підправлена. Весь збірник дуже інтересний, є в нім різні «слова», оповідання, резюме з книг біблейських, апокрифи (є й уступи з Євангелія о дітстві Христовім: як Христос зробив 12 горобців і др.), є виписки із книги «Перло многоценное», обширне «Хожденіє богородиці по мукам» (без початку), а також декілька віршів на різдво і воскресеніє, є й інтересна бібліографія теологічної літератури канонічної і апокрифічної. Коби було де друкувати, то я зладив би докладний опис сеї рукописі з обширними виписками.

Дуже мене врадувала відомість, що Ви взялися далі до писання Ваших споминів. Конче би треба їх скінчити та випустити книжкою суцільною, я зладжу до них індекс назв при кінці. Тільки з друком не піде так швидко. Я надіюся вправді покрити часть свого довгу в друкарні гонораром за казку, що друкується в «Зорі», та все-таки останеться ще зо 70 гульд[енів], а до того набралося у переплетчика звиш 100 гульд. довгу, котрий треба сплатити, заким приступити до дальшого друкування.

Є у мене одна спекуляція, та ледве щоб вона вдалася: написав я драму з народного життя і послав її на конкурс у виділ крайовий. Та не маю я щастя до конкурсів. Ну, стрібувати можна, а якби получити хоч найменшу премію (150 гульд.), то можна би бодай одну книжечку видати на готові. На 13-ту книжечку я хотів би дати Верна «Досліди про Пентатевх».

Вертаючи до Вашої статті в «Хліборобі», скажу ось що: кампанія наша не програна, а треба її вважати не розпочатою, і розпочинати наново, exemplo doctis. A exemplum – се, по-моєму, ось яке:

1) писати речі наукові без публіцистичного вістря, а навіть без усякого вістря, т. є. говорити і не договорювати до крайнього слова;

2) писати речі суцільні, зв’язані одні з одними, але без спільного титулу, а по змозі писати так, щоби преміси були осібно, а виводи осібно.

Се способи, яких ми тут вживаємо, щоб обійти глупоту нашої прокуратори; тягатися з нею по судах у нас нема найменшої рації, бо суди у нас такі, що в справах пресових майже завсігди рішають по думці прокураторії, а коли перша інстанція рішить інакше, то прокуратор відкличеться до вищого суду, а сей перерішить по-прокураторському.

Я дуже тішуся за Вашу статтю про Швейцарію, та все-таки бажав би, щоб Ви вели дальше свої розмови про релігію. Осмілюся пригадати Вам нашу розмову про 10 заповідей божих; адже з сього можна зробити чудесну статтю або навіть книжечку популярну на 2 – 3 листи друку; розібрати тексти заповідей, скритикувати їх як документ праводавства, як кодекс моральності, порівняти з іншими стародавніми кодексами того роду, а в кінці довести річ до наших днів і показати, які вимоги ставить нинішня мораль до чоловіка. Я й сам радо б узявся до оброблення сеї теми, та боюся, щоби чого не напутати, бо діло заходить тут на такі поля, де я зовсім дурний.

З Росії жінка привезла лиш одну новину, котра вияснює, чому мені не вільно стало їхати до Києва. До Ольги Петрівни, Вашої сестри, прийшла вість від Комарова з Одеси, буцімто в Києві Новицький-жандарм тягав до допросу Трегубова і Кониського по поводу того місця в моїй автобіографії, де сказано, що кияни дали мені на видавництво газети 300 руб. Звісно, нічого їм Новицький не уробив, але страху все-таки напустив, так що Трег[убов] навіть до моєї жінки в Колодяжнім не осмілився ані разу написати, а тільки переказував їй часом дещо через Петра Антоновича.

Жінка моя дуже вдячна Вашій сестрі за гостину і за правдиву материнську чулість до наших дітей, котрі особливо в останні часи причинили їй багато гризоти тим, що в Колодяжнім багато дітей хорувало на дифтерит. Ольга Петрівна дуже затурбована Вашим нездоров’ям і збирається сама їхати до Вас. Лесю, мабуть, вона привезе-таки додому, бо боїться, щоб і Ялта не була так само заражена, як і другі купелеві місця.

Посилаю Вам 1 півлист «Народу», «Сурку» і «На новий шлях». «Сурку», тямиться, я вислав Вам ще зараз по виході разом з іншими книжками. Написана вона в тюрмі, в самі тяжкі години, коли мені здавалося, що прийдеться пропадати з гризоти. Бажалося віддихнути згадкою про дітей, та власне ся згадка найдужче мучила, бо бачилось їх самих, покинутих і безпомічних, мов те старченя в снігу. От тут і підвернулося оповідання конокрада Гершона про Сурку, і я взяв його живцем та й обробив віршами болгарських пісень.

Чайченка повісті ще не вийшли, та зате в «Правді» розпочалася його громова стаття про галицькі вірші, інтродукована денунціаторським покликом редакції до властей шкільних у Галичині (поляків), щоби не допускали русинам калічити своєї мови. Може, воно й не ä propos, але я таки не видержав і вичесав трохи і д. Чайченка, і редакцію «Правди», та тільки не знаю, чи схоче «Зоря» помістити критику на свого чільного співробітника, гонорового члена «Просвіти» і т. п. В своїй статейці стрібував я підійти трохи до прояснення того питання (порушеного й Вами), чому се галицькі вірші не подобаються українцям і з погляду на мову, і з погляду на всю техніку поетичну.

П[авли]к сидить у хуторі Зарогізній (пошта Жидачів), та верне, мабуть, на днях. «Хлібороб» почне друкуватися по скінченні «Народу», мабуть, іще сього тижня.

Чи се Ваша замітка в останній «Киевской старине» про «Шолудивого Буняка», з підписом Р. Л. Н.? Щось не похоже на роботу звісних мені українців, а заразом трохи відмінне й від Вашого способу писання. Ну, та міркуючи по «Корделії-замарашці», можна підозрівати Вас і в сій масці.

Кінчу сей лист, бо ще треба лагодити кінець казки.

Кланяюсь Вам, і жінка моя засилає Вам щире поздоровлення.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 361 – 363.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1418).

…трохи опізнився відповідати на Ваші листи… – Йдеться про листи М. Драгоманова до І. Франка від 1, 6, 12 вересня 1891 р. (Матеріали, с. 359 – 361).

«Перло многоценное» – збірка віршованих і прозових творів релігійно-повчального змісту, складена українським письменником і проповідником XVII ст. Кирилом Транквіліоном-Ставровецьким, видана в Чернігові 1646 р.

«Хожденіє богородиці по мукам» – популярний твір християнської апокрифічної літератури.

…за казку, що друкується в «Зорі». – «Без праці» («Зоря», 1891, № 15 – 19).

…написав я драму з народного життя… – Йдеться про драму І. Франка «Украдене щастя».

…Верна «Досліди про Пентатевх». – Ця книжка надрукована в «Літературно-науковій бібліотеці»: Верн Моріс Основи критики біблійної. Львів, 1891.

…кампанія наша не програна… – Мається на увазі заборона вміщеної в газеті «Хлібороб» статті М. Драгоманова про релігійну реформацію і необхідність застосовувати гнучкіші методи в антиклерикальній пропаганді, яку на той час розгорнув І. Франко в Галичині.

…дуже тішуся за Вашу статтю про Швейцарію… – Драгоманов М. Шістсот років швейцарської спілки (1291 – 1891). Львів, 1892. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 2204.

…по поводу того місця в моїй автобіографії… – Це згадка про те, що після першої поїздки І. Франка до Києва 1885 р. йому було прислано 300 крб. на видання часопису (Франко І. В поті чола. Львів, 1890, с. XIV).

Посилаю Вам 1 півлист «Народу», «Сурку» і «На новий шлях». – Йдеться про журнал «Народ» (1891, № 19, вийшов з датою «15 вересня»), випущену окремим виданням поему І. Франка «Сурка» (Львів, 1890), надруковану І. Франком збірку віршів Уляни Кравченко «На новий шлях» (Львів, 1891).

…розпочалася його громова стаття – стаття Б. Грінченка «Галицькі вірші» («Правда», 1891, вип. 8 – 10).

…не видержав і вичесав трохи і д. Чайченка, і редакцію «Правди»… – Йдеться про полемічну статтю І. Франка «Говоримо на вовка, скажімо і за вовка» («Зоря», 1891, № 18).

Чи се Ваша замітка… – Мається на увазі стаття М. Драгоманова «К рассказам о Шелудивом Буняке» («Киевская старина», 1891, № 8), надрукована за підписом «Р. Л. Н.»

…міркуючи по «Корделії-замарашці»… – Йдеться про статтю М. Драгоманова «Корделия-замарашка. Литературно-критический отрывок» («Вестник Европы», 1884, № 11).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 295 – 298.