2.10.1891 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Слова, не прочитані Вами в моїй копії Кольберга: «І gdy» (і коли) а друге «trzęsawę» (трясовину, болото).

«Народ» Вам вислано, та, мабуть, ще в Сальмансдорф.

Щодо статті, сконфіскованої в «Хліборобі», то її передруковувати не можна, бо прокуратор сконфіскував її всю від початку до кінця, не означивши ніяких особливих місць, а передруковуючи мусили б ми наразитися на процес за безправне передруковування заказаних статей, і нас мусили би засудити, не входячи в мерітум речі. Ви помиляєтесь, думаючи, що хто-небудь друкував би справоздання з такої розправи, а також, що в такім справозданні можна би репродукувати всю статтю.

Коли йде процес о таку формальну річ, як передрукування конфіскованої статті, то її на розправі навіть не відчитують, а просто з слідства констатують ідентичність, і се вистарчає для засуду, або щонайбільше відчитують на виривки деякі місця, як було в процесі о передрук нашої відозви. Репродукція сих місць у справозданні не дала б читателям нічого, а кару все-таки прийшлось би заплатити.

А що се діло сполучене з коштами, за котрі відповідають видавці «Хлібороба», то я не вправі сам тут рішати. Я, з свого боку, конечно готов узяти на себе обов’язок перенести процес із-за Вашої статті. Та чи не згодились би Ви ще на одну річ: позвольте мені перед повторним друкуванням переробити Вашу статтю так, як би мені видалось відповідним (її й так треба би при кінці змінити, там, де говориться про синод як про річ будущу).

Може, мені удасться суть Ваших думок в трошки зміненій формі провести в публіку без конфіскати. Не сподобається Вам моя переробка (я можу прислати Вам її відпис перед друкуванням), то Ви можете видрукувати свій оригінал у Женеві, хоч, по-моєму, се буде страчений гріш, бо женевська книжка мало кому попаде в руки власне з тих, для кого вона призначена.

Жаль, що Ви не прислали статтю про Швейцарію, вона могла б була вже початися друкуванням у сьому н[оме]рі «Хлібороба». Окрема відбитка коштувати буде дуже небагато. Щоби прокураторія причіплялася до такої статті, я не думаю, а печатати в Женеві таки не раджу, не стрібувавши вперед у Львові. Верну ще до способу писання статтей про дразливі матерії. Не забувайте, що у нас прокураторія далеко остріше судить видання популярні, ніж ті, що для інтелігенції і писані тяжче. І коли я говорив Вам про метод розриваної логіки, то не для того, щоб я вважав його добрим, а тільки для того, що се не раз одинокий спосіб провести якусь думку або хоч шматочки думки в люди.

Певна річ, що прості люди не привикли читати між стрічками ані в’язати в одно дві статті відрубні. Та все-таки, маючи в руках дві такі статті, вони хоч п’яте через десяте доглупаються, хоч з часом зложать собі з них те, що треба. А коли будемо писати все виразно і суцільно – для прокураторії, то народ не буде мав нічогісінько в руках і ні до чого не доглупається.

Щодо «Споминів», то я непримінно стою за тим, щоби передрукувати Ваші всі три листи до ред[акції] «Друга». Се дуже важні документи до історії руху серед молодежі половини [18]70-х років. Закулісних історій, сполучених з друкування тих листів, у мене в пам’яті задержалося мало, може, у П[авли]ка буде їх більше. На всякий спосіб Ви пишіть і присилайте, а ми постараємося доповнити, що буде наша змога.

Замітки Ваші дуже гарні і інтересні, та коли-то їм прийдеться побачити світ божий? На вихід дальших н-рів «Народу» у мене дуже слаба надія.

«Псалтир» Куліша виданий був у Львові 1871 («Псалтир або книга хвали божої». Переспів український Павла Ратая. Львів. Накладом автора. З друкарні К. Будвайсера 1871).

Позволю собі пригадати Вам, що ми з жінкою надіємось Вашої фотографії, котру Ви нам обіцяли.

Далі, коли можна Вам буде роздобути для мене Новаковича «Історію сербської літератури» і Караджича «Пісні», нове видання, що тепер почало виходити. Чи є у Вас в Софії нове видання Вандера «Sprichwörterlexikon»? Представте собі, що у нас в жодній публічній бібліотеці сеї книги нема.

А се збірник величезний, купувати його мені не приходиться, а проредагувати свого збірника без нього не можна, я вже розложив свій збірник по сюжетам і значну часть наліпив на осібних аркушах, в поазбучнім порядку. Тепер по скінченні сього ліплення прийдеться редагувати цілу збірку суцільно: зводити варіанти, робити відсилачі, виказувати варіанти і identica в інших збірках (Номиса, у поляків, чехів, німців, москалів, жаль що не маю жодної московської збірки), а також збирати матеріал до поясняючих нот. Сю[ди] ввійдуть замітки язикові, а головно казки, повірки, анекдоти, фрагменти пісень, описи обрядів, забав, одежі, страв і т. і., далі виписки з друкованих книг, особливо старших, з рукописів і т. і. Я ограничуся тільки на Галичину, бо з інших частин не маю систематично зібраного матеріалу, але рад би зладити книжку, цінну для галицько-руського фольклору.

Мені зроблено малесеньку надію на те, що Тов[ариство] ім. Шевченка прийметься друкувати сю книжку. В остаточнім разі хоч би прийшлося й самому дещо доплатити до своєї роботи, то все-таки буду старатися довести се діло до кінця. Матеріал майже з кожним днем росте мені під руками. Самих приповідок без варіантів надіюсь набрати 8 – 10 тисяч.

З Росії не маємо ніякісіньких відомостей. Не знаю, чи я писав Вам, що Симиренко дає значні гроші на руки Комарова, а той з них дає на удержання Ніщинського і на видання «Правди», котра, значиться, виходить тепер на Симиренкові гроші.

Жінка моя і я поздоровляємо Вас.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 364 – 365.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1419).

Сальмансдорф – дачна місцевість під Віднем, де М. Драгоманов перебував у липні – вересні 1891 р.

… в процесі о передрук нашої відозви, – Йдеться про конфіскацію передвиборної відозви радикальної партії («Народ», 1891, Хе 4).

Замітки Ваші дуже гарні і інтересні… – Стаття М. Драгоманова «Сліпі проводирі» («Народ», 1891, № 20 – 21) та його рецензія на повість І. Нечуя-Левицького «Над Чорним морем» надруковані в журналі «Народ» (1891, № 22).

Павло Ратай – псевдонім П. О. Куліша.

Симиренко Лев Платонович (1855 – 1920) – український учений-помолог і громадський діяч демократичного напряму, підтримував деякі галицькі видавничі починання.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 300 – 302.