Після звільнення

Іван Франко

Але ось помер цар Микола. За правління Олександра II настав період лібералізму, розпочався жвавіший літературний і суспільний рух. Приятелі і протектори Шевченка домоглися від царя звільнення поета з киргизьких степів. Про його звільнення найбільше подбали президент Академії мистецтв гр[аф] Толстой і його дружина. Після 10-літнього вигнання Шевченко нарешті повернувся до Петербурга, зламаний фізично, але не зламаний духом. Малярство і рисування зайняло тепер найбільшу частину його часу, але й поезії не покинув.

Повертаючись з Оренбурга, в дорозі до Москви затриманий через певні формальності в Нижньому Новгороді, він написав поему «». Загалом його муза після десяти років примусового мовчання (не цілковитого, бо в ті важкі роки, крім багатьох повістей російською мовою, з’явилося багато дрібних, дуже гарних і глибоких ліричних пісень, повних жалю і болю, і з огляду на простоту, жвавість і безпосередність почуття гідних того, аби без сумніву стати поруч із найкращими ліричними творами, які має всесвітня література) тепер уже не повертається до національних і політичних тем, а обирає теми загальнолюдські, суспільні і релігійні. Тепер з’являється цілий ряд поем, таких як «», «Неофіти», «», і таких дрібних поезій, як «Гімн чернечий», «Царі», «Ода до світла», котрі найвиразніше виявляють неправду тих критиків, які час після повернення Шевченка з неволі вважають періодом занепаду його поетичного таланту.

Але його здоров’я було підірване. Ще раз поет побачив Україну, хоч і цього разу не обійшлося без конфлікту з поліцією, яка під час переправи через Дніпро арештувала його через якийсь дурний донос, але невдовзі змушена була випустити його на волю, Надія ще малювала перед його очима тихий рай родинного життя над Дніпром, посеред степу, поблизу Канева, але в лютому 1861 року застала його в Петербурзі смерть, і Канів, замість того, щоб бачити Шевченка своїм мешканцем, дочекався тієї честі, щоб на своїй землі, на кручі над Дніпром здійнялася могила останнього кобзаря України.

Воістину незвичайним, бурхливим, сповненим конфліктів і перемін долі було це життя, багате терпіннями, але й не позбавлене радощів, приязні, симпатій і тихої любові – велика і всебічна школа для поета. І якщо з чисто людського почуття мусимо обурюватися долею, яка так часто вражала поета, то з артистичного погляду нам варто благословити її. Страждання людини, особистості, перетопилися для нас на діаманти, якими пишається весь український народ, має право пишатися вся Слов’янщина. Без тих важких і мінливих пригод, які у сто разів краще і глибше дали Шевченкові змогу пізнати світ і людей, ніж незнання про «казенну» школу, ніж тисячі прочитаних книжок, не зміг би він видобути зі своїх грудей таких глибоко правдивих, природних і зворушених тонів, які вміє видобути лише народ зі своїх мільйонних грудей і з вікового досвіду.

Примітки

Толстой Федір Петрович (1783 – 1873) – російський скульптор і живописець. У 1828 – 1859 рр. – віце-президент Академії мистецтв у Петербурзі. 1855 р. Шевченко із заслання звернувся до Толстого з проханням поклопотатися про полегшення його долі. Після заходів Толстого Шевченка звільнили із заслання і дозволили жити в Петербурзі.

«Ода до світла»… – Йдеться про поезію Шевченка «», написану 1860 р. в Петербурзі.