Нове видання творів Словацького

Іван Франко

Доля творів Ю. Словацького була незвичайною. За життя поета його твори ширшій громадськості були майже невідомі, хоч такий поет, як З. Красінський, ставив їх поряд з творами Адама Міцкевича. Після смерті Словацького вони викликали такий ентузіазм, що їх цінували вище від творів Міцкевича. На них зросла ціла плеяда наслідувачів, під його впливом робили перші кроки в літературі Корнель Уейський, Адам Асник і Марія Конопніцька. Більше того, поезія Словацького мала важливий суспільний вплив, бо закликала народ до боротьби. Тепер настав час зосередження. Твори національного поета, оцінені спокійно та об’єктивно такими вченими, як Малецький і Тарновський, заслуговували вже критичного видання, тим більше що попередні видання не відповідали ані вимогам науки, ані потребам широких кіл читачів.

За це почесне завдання взялась «Книгарня польська», у виданні якої вийшли твори Міцкевича у першому критичному виданні д-ра Г. Бігеляйзена. Той самий видавець взявся за нелегку працю здійснення першого критичного видання творів Словацького. Геній цього поета та багатство його рукописної спадщини приваблювали доктора Бігеляйзена вже давно. Не одну річ опублікував він з рукописів, що при хаотичній манері творчості Словацького, з кресленнями й дописуваннями вимагає неабиякої кмітливості, старанності й самовідданості.

Приступаючи до нинішнього критичного видання творів Словацького, д-р Бігеляйзен, з одного боку, обмежив його обсяг, а з другого – розширив основу. Обмежив у тому плані, що охопив своїм виданням лише речі, опубліковані за життя поета, а розширив у розумінні підготовчих студій та методу, якого дотримувався у своему виданні. Як широко зрозумів видавець своє завдання і скільки вклав у нього праці, ми бачимо з його власних слів:

«Ми намагалися, – читаємо у передмові, – подати читачам твори Словацького в автентичному звучанні, в незаплямованій чистоті, так, як вийшли вони з-під пера майстра. А оскільки він сам переглядав їх перед тим, як віддати до друку, а часто й під час коректури, яка була під його доглядом, треба було передусім звернутися до першоджерел, тобто до тих єдиних видань, що вийшли під наглядом поета.

Завдяки бібліотекам Львівського і Краківського університетів, а також закладу Оссолінських, музею Чарторийських і т. п. я мав всі першодруки творів, віршів, брошур і статей Словацького, вміщених у часописах, і переважно на них спирається нинішнє видання.

Доброзичливості родини Ю. Словацького, проф. Малецького, графа Ант. Відзецького, Мейє і багатьох інших я завдячую можливість використання незвичайно багатої рукописної спадщини поета. Досить згадати тут, що я мав у своєму розпорядженні, крім щоденників, досі не опублікованих, все його листування в оригіналі, коли навіть п. Малецький мусив користуватися тільки копіями, не раз дуже недокладними. Я намагався також старанно зібрати у непрохідних хащах літератури все, що стосувалося Словацького: від сучасних газетних заміток почавши, а скінчивши найновішими літературними дослідженнями».

Що це все означає і як сумлінно д-р Бігеляйзен трактує своє завдання, найкращі докази цього дав він у виданні творів Міцкевича.

Тепер ми маємо під рукою так зване популярне видання, що містить самий текст творів Словацького, без критичного апарату і коментарів видавця, які для тих, що придбають нинішнє видання, вийдуть разом окремим томом. Чотири томи нинішнього видання, відповідаючи усім вимогам щодо друку, паперу, коректи (не знаємо, чи Baumplana замість Bauplana, І, 305, вважати за коректорську помилку видавця чи самого автора, так само там же Grądcki замість Grądzki), містять: т. І – твори з юнацьких літ (1829 до 1833), том II і III – твори з періоду зрілості (1833 – 1842), нарешті в т. IV твори з доби занепаду і товіанізму (1842 – 1848). Крім поетичних творів, представлено тут також прозові статті, яких у попередніх виданнях Словацького не було («Preliminaria peregrynacji Radziwiłła do ziemi świętej», «Święcone Radziwiłła», рецензія на «Літню ніч» Красінського), а також деякі вірші («Na sprowadzenie prochów Napoleona», «Przekleństwo», «Ostatnie wspomnienie»).

Окрасою нинішнього видання є портрети й факсиміле рукописів Словацького з різних епох його діяльності, додані до кожного тому. Отже портрет, що прикрашає перший том, є вірною копією картини знаменитого художника тих часів Рустема, друга родини Словацьких, який згідно з тодішнім звичаєм намалював п’ятирічного поета у вигляді амурчика. Оригінал, який знаходиться в музеї князів Любомирських, а докладно описаний Павловичем, репродуковано тут вперше, надзвичайно вдало.

До другого тому додано відоме зображення Словацького пензля Куровського, за яким виконано барельєф на обкладинці.

Третій том оздоблює відбиток медалі найкращого польського гравера Ант. Олещинського. Від профілю цього віє гіркотою й гордістю, що незмінно супроводжували сумне життя автора «Батька зачумлених».

Четвертий том дає нам зображення поета з останніх років, яким ми його бачимо на надгробному камені на могилі, на жаль, сьогодні зовсім занедбаній, на кладовищі Монмартр у Парижі.

Щодо пояснення факсиміле автографів, виконаних старанним фотографуванням Пшемеського, а літографованих у закладі Пшишляка, досить сказати, що вони дають докладне уявлення про розвиток почерку Словацького від ранньої молодості аж до останніх хвилин його життя. Ми маємо тут картку з автографа «Думи української», «Ліллі Венеди», «Короля духа», а також факсиміле «Гімну» («О zachodzie słońca»). Це поки що все про нове видання творів великого майстра романтичної поезії.

Праця д-ра Бігеляйзена, а також всі заходи підприємства «Польської книгарні» з тим, щоб дати польській громадськості видання творів Словацького, гідне його імені, заслуговують на тим більше схвалення, що в той час, коли для вивчення творчості Міцкевича існує спеціальне товариство, Словацьким у нас займаються менше і, окрім грунтовних праць Малецького і графа Тарновського, численна література про Словацького включає небагато праць, що мають дійсну вартість. До праці доктора Бігеляйзена ми ще повернемося, коли вийде додатковий том, який дозволить нам вповні оцінити всю критичну працю видавця.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1894, № 21, 21 січня, с. 2 – 3, під заголовком «Nowe wydanie dzieł Słowackiego».

Рецензія присвячена розглядові перших томів шеститомного видання творів Ю. Словацького, яке здійснив львівський професор Г. Бігеляйзен у 1893 – 1895 рр.: Dzieła Juliusza Słowackiego. Wydał Biegeleisen, tt. І – VII, Lwów, Nakładem Księgarni Polskiej. Після рецензії І. Франко надрукував статтю про це видання «Juliusz Słowacki i jego dzieła» в додатку до газети «Tydzień», 1894, № 8, 25 лютого, с. 58 – 59; № 9, 4 березня, с. 65 – 66; № 11, 18 березня, с. 83 – 84.

Подається за першодруком в українському перекладі.

Словацький Юліуш (1809 – 1849) – польський поет-демократ.

Красінський Зигмунт (1812 – 1859) – польський поет, представник реакційного романтизму в польській літературі.

Уейський Корнель (1823 – 1897) – польський поет і публіцист, продовжував традиції польської прогресивної романтичної поезії.

Конопніцька Марія (1842 – 1910) – польська письменниця демократичного напряму.

Твори національного поета, оцінені спокійно та об’єктивно такими вченими, як Малецький і Тарновський… – Йдеться про працю Малецького «Juliusz Słowacki, jego życie i dzieła w stosunku do współczesnej epoki» (Львів, 1866 – 1867) та про працю Тарновського «Prof. Małeckiego «Juliusz Słowacki» («Przegląd polski», 1867). Малецький Антоні (1821 – 1913) – прогресивний польський літературознавець. Тарновський Станіслав (1837 – 1917) – польський реакційний літературний критик і публіцист.

…музею Чарторийських… – Йдеться про музей у Кракові, заснований у 1876 – 1878 рр. князем Владиславом Чарторийським (1828 – 1894), політиком і дипломатом, активним діячем польських емігрантських організацій.

Товіанізм – релігійна секта серед польських емігрантів у Франції. Її засновником був Андрій Тов’янський (1799 – 1878), який проголошував ідеї месіанізму, мав вплив на творчість деяких письменників еміграції.

Рустем Ян (Рустемас Йонас) (1762 – 1835) – литовський художник, за походженням вірменин. Автор портретів і жанрових картин. Викладав малювання у Віденському університеті. Припускають, що Шевченко вчився у Рустема.

…в музеї князів Любомирських… – Йдеться про музей у Львові, власником якого був Генріх Любомирський. З 1823 р. цей музей був об’єднаний з бібліотекою Оссолінських.

Куровський Юзеф Шимон (1809 – 1851) – польський художник. Написав портрети А. Міцкевича, Ю. Словацького та ін.

Олещинський Антоні (1794 – 1879) – польський гравер.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 113 – 115.