11. Іван не відгукується

Іван Франко

По печері ходить старець,

хрест до груді притискає,

молитви тихенько шепче

і не думає про лист.

«Хрест – моє добро єдине,

хрест – одна моя надія,

хрест – одно моє страждання,

одинока вітчина.

Все, що поза ним, – омана

і чортячая спокуса;

лиш один тут шлях правдивий

і спасенний – шлях хреста.

Що сей лист і що сей голос?

До кого? До старця Йвана.

Старця Йвана вже немає,

він умер, умер для всіх.

Що мені до України?

Хай рятується, як знає, –

а мені коли б самому

дотиснуться до Христа.

Адже я слабий і грішний!

Я не світоч, не месія,

їх від згуби не відкуплю,

сам із ними пропаду.

Ні, не зраджу свого бога,

не зламаю заповіту

і ярмо хреста отсього

до могили донесу.

Близько вже. Мабуть, для того

б’є на мене вал остатній

і остатня часть дороги

так болюща і важка.

Вже недовго. Боже! Боже!

Облегши мені тягар мій!

Просвіти остатню стежку,

що мов губиться у млі!»

Усю ніч молився старець,

обливав лице сльозами,

до хреста старечі груди,

мов до матері, тулив.

Він ридав, шептав і кликав,

та було довкола темно

і в душі страшенно темно

і просвітлення не йшло.

А коли воскресло сонце,

він сидів і ждав тривожно,

поки камінь загуркоче,

голос ізгори озвесь.

Ось гуркоче глухо камінь,

старець разом стрепенувся,

та рука не простяглася,

він на знак не відізвавсь.

«Старче Йване! Старче Йване!» –

кличе голос, і здається,

що се крик тривоги, болю,

що рятунку просить він.

«Старче Йване! Старче Иване!

Се посланці з України,

се твої убогі діти.

Старче Йване, відізвись!»

Старець слухав, дух заперши,

його ухо жадно ссало

український любий голос,

але він не відізвавсь.

«Старче Йване! Старче Йване!» –

довго кликали посланці,

а внизу лиш море вило,

та не відізвавсь Іван.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 76 – 78.