Передмова

Іван Франко

«Петрії й Довбущуки», моя перша повість, друкована в органі студентського товариства «Академический кружок» у Львові, в «Друзі» 1875 і 1876 р., написана в тих же роках рівночасно з друком. Се не була перша моя літературна проба. Ще від четвертої гімназіальної класи в Дрогобичі я почав писати вірші за прикладом мойого старшого товариша Ісидора Пасічинського. Перший мій вірш п[ід] з[аголовком] «Великдень» був присвячений пам’яті мойого батька Якова Франка, що вмер опівночі великодньої суботи 1865 р.

Другий вірш з описом зими, поданий як шкільна задача учителеві руської мови, був предметом критики того вчителя, Івана Верхратського, на годині руської мови. Своїм звичаєм він чіпався поодиноких слів та зворотів, а у зміст не входив.

У вищій гімназії, попри досить багату позашкільну лектуру, я писав також досить багато віршами і прозою. Між іншим, переповів я віршами початкову історію Риму до часу Туллія Гостілія, переклав цілий «Короледвірський рукопис» та значну часть книги Йова, переклав також «Антігону» та «Електру» Софокла, сю другу з польського перекладу Малецького. Із драматичних проб одну комедійку я вислав Білоусові до Коломиї, а одно оповідання до виділу «Просвіти» у Львові, від якої я одержав дуже інтересну відповідь у листі тодішнього секретаря «Просвіти» Хоркавого. Рівночасно у мене набралася також спора збірка ліричних віршів, із якої дещо було друковане в «Друзі» р. 1874 і 75, але цілість я пізніше спалив.

Мабуть, у п’ятій або шостій класі я, крім різних драматичних планів, написав по-польськи віршовану драму «Югурта» як шкільну задачу для професора Петра Париляка, а також уривок драми «Ромул і Рем» німецькими віршами як шкільну задачу для професора Рішки. В сьомій класі я написав досить просторе оповідання з селянського життя як шкільну задачу для вчителя руської мови Ксенофонта Охрімовича; рукопис сього оповідання заховався припадком і дістався до рук д. Осипа Маковея.

В сьомій і восьмій класі я зачав також писати поему руським гекзаметром п[ід] з[аголовком] «Пани Туркули», основану на усній традиції нагуївської Слободи, мойого родинного місця, про зруйнування татарами замку, який стояв колись на тій горі, де тепер міститься та Слобода, зруйнування, доконане через зраду одного з посідачів того замку, панів Туркулів, який для помсти припровадив сюди татар і вказав їм вхід до потайного льоху, де містився склад пороху; запаливши сей порох, татари висадили цілий замок у повітря. Тема нагадує потроху основу поеми Словацького «Jan Bielecki», але закінчення тут далеко реальніше.

Розуміється, нічого з тих писань я не друкував, а рукописи один за другим попропадали з моїх рук, окрім двох зошитів, із яких один містить переклад «Антігони», а другий початок віршованої драми «Славой», основаної на мотивах «Короледвірського рукопису». В восьмій класі написав я надто драму «Три князі на один престол», яку пізніше, 1876 р., в переробці Михайла Вагилевича, виставили на сцені аматори студенти, але яка також не діждалася друку.

Щодо повісті «Петрії й Довбущуки», то в ній найдуться ремінісценції моєї гімназіальної лектури, особливо фантастичних оповідань Ернста-Амадея Гофмана, далі оповідання пок[ійного] Лімбаха про селянина Петрія (recte – Патрія), який збагатився найденим скарбом, і нарешті деяких народних оповідань про пригоди різних розбійників, а спеціально Олекси Довбуша. Повість друкувалася під псевдонімом «Джеджалик», і я не мав наміру включати її в збірку своїх творів, уважаючи її плодом замало дозрілим.

Та коли тепер найшовся чоловік доброї волі, що береться видати її друком і зарядив її переписання новим правописом і навіть підновленою мовою, я, входячи в його інтенцію, переглянув увесь рукопис і поробив деякі скорочення та численні язикові поправки, лишаючи цілість, як свойого роду літературний документ, без основної переробки. На карб недозрілості того молодечого твору треба покласти його досить фантастичну топографію та не досить продуману композицію; се, так сказати, документ молодечого романтизму, який довелося мені пережити в значній мірі під впливом лектури польських романтиків: Міцкевича, Словацького та Красінського, а також польських белетристів трохи пізнішої доби, таких як Крашевський, Коженьовський, Дзєржковський, Захар’ясевич та Валерій Лозінський, що в своїх оповіданнях дуже часто оброблювали в напів-романтичнім, а в напів-реалістичнім дусі українські теми.

Львів, дня 31 жовтня 1910 року

Примітки

Верхратський Іван Григорович (1846 – 1919) – учитель Дрогобицької гімназії, мовознавець і природознавець, діяч «народовського» табору.

…початкову історію Риму до Туллія Гостілія… – тобто до третього римського царя, що за легендою правив у 672 – 640 рр. до н. е.

«Краледворський рукопис» – збірка поезій, підроблена у 1819 р. чеськими філологами В. Ганкою та Й. Ліндою під стародавні пам’ятки.

Малецький Антоній (1821 – 1913) – польський історик літератури, професор Львівського університету.

Білоус Михайло – видавець українських книжок у м. Коломиї в кінці XIX – на початку XX ст. Його видання мали здебільшого реакційний характер.

Маковей Осип Степанович (1867 – 1925) – український письменник, критик, публіцист і громадсько-культурний діяч, редактор ряду періодичних видань.

Словацький Юліуш (1809 – 1849) – великий польський поет-демократ.

Гофман Ернст-Теодор-Амадей (1776 – 1822) – німецький письменник-романтик.

Довбуш Олекса (1700 – 1745) – уславлений ватажок опришків на західноукраїнських землях у 30 – 40-х роках XVIII ст. У повісті «Петрії й Довбущуки» І. Франко час життя Олекси Довбуша переніс на другу половину XVIII – першу половину XIX ст.

Міцкевич Адам (1798 – 1855) – великий польський поет і діяч національно-визвольного руху.

Красінський Зигмунт (1812 – 1859) – польський поет, представник реакційного романтизму.

Крашевський Юзеф Ігнаци (1812 – 1887) – польський письменник, автор численних повістей з селянського життя та романів на історичні теми.

Коженьовський Юзеф (1797 – 1863) – польський письменник. Деякий час працював на Україні.

Дзержковський Юзеф (1807 – 1865) – польський письменник і журналіст. Жив і працював у Галичині.

Захар’ясевич Ян (1825 – 1906) – польський письменник і публіцист, автор ряду творів з життя українських селян.

Лозінський Валерій (1837 – 1861) – польський письменник, історик і публіцист. Жив і працював у Галичині. Автор авантюрно-пригодницької повісті з галицького життя «Матвій Чорний» (1860).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 22, с. 327 – 329.