6. Оповідання про чоловіка, що позичав богу

Іван Франко

Коли в Греції боролося християнство з поганством, трафилося так, що один чоловік, прихильник грецької віри, взяв собі жінку християнку. Хоч обоє любилися, але жінка не могла його наклонити на християнство. Одно тільки виєднала у нього. Коли прийшов бідний і просив милостині, то той чоловік давніше не давав ніколи. Отже, жінка почала намовляти його, щоб давав милостиню кождому бідному.

– За що буду йому давати? – відповідав чоловік.

– Наш бог так наказав. Хто дасть бідному, той позичає самому богу, і бог в потребі відплатить йому вдесятеро.

«Вдесятеро, – подумав собі чоловік. – Ну, се добрий процент».

І від того часу почав давати милостиню всім бідним, а жінці все повторяв:

– Гляди, позичаю твому богові. Побачу, чи він віддасть мені в потребі.

Минуло так немало літ. Дійшло до того, що той чоловік збіднів так, що нікуди було далі.

– Ну, жінко, – мовив він, – пора тепер заправити у твого бога довжок. Де його шукати?

– Піди до церкви, там його знайдеш, – мовила жінка.

Пішов чоловік до церкви, але не застав там нікого. Роззираючися довкола, він побачив на долівці маленьку монету, п’ятачок. Піднявши ту монету, мовив:

– Ов, слабий платник християнський бог! Але, може, се лиш завдаток. В усякім разі возьму, що дає.

І, вернувши додому, почав нарікати на жінку:

– Що ти говорила мені про свого бога? Чи бач, я кілько свого добра напозичав йому, а він мені от що дав! – І показав їй той п’ятачок, що знайшов у церкві.

– Га, за все богу дякувати, – відповіла жінка. – Возьми сей п’ятачок, іди на торговицю і купи рибу, то будемо мати обід.

Пішов чоловік, купив гарну рибу і приніс додому. Коли жінка зарізала і випотрошила її, знайшла в її нутрі блискучий дорогий камінь.

– Ось бач, чоловіче, що я знайшла в рибі! Возьми сей камінець і неси його до купця, – може, дістанеш за нього щось більше, як п’ятачок.

Взяв той чоловік камінець і поніс його до багатого купця, що був у тім місті.

– Ось поглянь, пане, – мовив він. – Отсей камінець я знайшов у нутрі риби. Подивись на нього і скажи мені, кілько він може бути варт.

Купець поглянув, і його очі розгорілися.

– О чоловіче, – мовив він, – сей камінець має дуже велику вартість. Коли б я дав за нього весь свій маєток, то й сего ще було би замало. Але, коли хочеш продати його мені, я дам тобі за нього стілько добра, що ти зі своєю жінкою будеш мав із чого жити в достатку до самої своєї смерті.

Чоловік радо згодився на се і пішов оповісти жінці про те щастя, яке трафилось їм. Але, коли по дорозі почав роздумувати над сим ділом, його проняв страх.

«Адже се, очевидно, християнський бог подав мені се добро! – думав він. – Значить, він сильний і добрий. А я так часто сміявся з нього, дорікав своїй жінці, що вірить у якісь забобони і кланяється злочинцеві, розп’ятому на хресті!»

Отак собі міркуючи, сей чоловік дійшов до сильної постанови навернутися й самому на віру своєї жінки. Він і сповнив сю постанову, а з добра, яке дав йому купець за дорогий камінь, знайдений у рибі, постановив собі не брати нічого для власної користі, але все доразу обертати на запомогу бідним.

І не раз потім, міркуючи про своє дивне навернення, він говорив:

– Має бог тисячі способів, щоб достукатися до людського серця і отворити його на добро і милосердя. Одному отворить серце ударами горя і нещастя, а другому несподіваним і незаслуженим добродійством.

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 127 – 128.