Переднє слово

Іван Франко

В книжечці про «Соті роковини народного письменства Русі-України» (1898, часть 221 – 222) було коротенько згадано про наше староруське письменство, занесене до нас первісно з Болгарії. Було там сказано, як староболгарська мова в тих писаннях помалу наламлювалася на подобу тої, якою говорили тоді русини і як із неї звільна вироблялася теперішня церковна мова, що є дуже далека від тої мови, на яку колись перекладали святе письмо і богослужебні книги просвітителі слов’ян св[яті] Кирило і Мефодій.

Але в тій книжечці згадано про наше староруське письменство дуже коротко, бо, щоб оглянути цілу майже 900-літню історію розвою нашого слова, годі було зупинятися довше при одній добі. Тут ми хотіли би сказати про те старе письменство дещо більше, а головно хотіли би подати вам із нього дещо в руки нашою теперішньою мовою. Бо то прецінь певна річ, що ніяке оповідання про сяку чи таку книжку не дасть про неї такого поняття, як коли чоловік візьме і прочитає її сам. А нам усім, і письменним, і неписьменним, годиться знати нашу бувальщину, знать те, що думали, як боролися і як дивилися на світ наші прадіди. Годиться нам знати й те, що ми не вчорашні, що наше слово було колись у честі і повазі і служило до виявлювання високих думок, мудрих законів і щирого, глибокого чуття.

Не треба собі так думати, що християнство принесло нам із Болгарії і з Царгорода самі богослужебні книги і ті оповідання, що були заборонювані церквою та тільки потаємно переписувались. Передивляючись старі рукописи, які лишились нам із тих давніх часів, із XI, XII і XIII віків, ми переконуємось, що швидко по заведенні християнства русини не тільки щиро перейнялися новою вірою, але досить зацікавилися грецьким письменством. На Русі здавна були люди, що, торгуючи з греками, вміли грецьку мову.

І от ми бачимо, що такі люди, не вдовольняючися книжками, перейнятими з Болгарії, беруться й самі перекладати дещо з грецького на мову не то церковну, не то руську. А що се були звичайно люди світські, купці або вояки, то їх цікавлять уже не самі строго церковні книжки; вони хапають грецькі житія святих, грецькі патерики, тобто оповідання про подвиги і пригоди святих пустинників, а далі й зовсім світські повісті та пісні, як ось про премудрого Акіра, про Девгенія і таке інше. Згодом на взір грецьких вони силкуються писати й самі подібні повістки, звичайно якісь чуда, про які вони чували або яких були свідками. Такі оповідання дуже цікавили старих русинів. Їх радо переписувано (друку тоді ще не було), часом навіть украшувано малюнками. Із монастирів або з княжих дворів, де вони складалися, відписи їх переходили до менших міст, до духовних по селах; духовні при церковних науках оповідали їх простому народові, а з часом також письменні міщани і селяни переписували їх собі і відчитували собі і своїм сусідам у неділі й свята.

Таким робом дійшло до того, що ті старі оповідання, занесені до нас перед сотками літ із Царгорода, а до Царгорода ще перед тим занесені не раз із Далекого Сходу, з Арабії, Персії та Індії, нині оповідаються у нас простими людьми як наші власні народні вигадки або зберігаються в старих, від диму почорнілих писаних книжечках і з насолодою відчитуються при вільній годині. Наші письменні люди довгий час не звертали уваги на ті старі «басні» та «забобони», хоча в них було не раз більше глибокої думки і життєвої правди, ніж у писаннях тих новіших мудреців. Тільки в остатніх роках, придивлюючися ближче народному життю, вчені люди зрозуміли також вартість тих старих повістей і приповідок і почали пильно збирати та виучувати їх.

От із тих-то староруських оповідань хочемо подати вам невеличкий вибір, щоб ви самі переконалися, як виглядало те наше старе письменство, що читали і чим любувалися наші предки перед сотками літ. Вибираємо на перший раз пару оповідань, перекладених із грецького, а пару таких, що були зложені самими русинами ще перед великим монгольським нападом, в часі, коли наша країна жила своїм державним життям, боролася і мирилася з сусідами, але не потребувала, як то кажуть, нікому дивитися в руки, так, як нині.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: І. Староруські оповідання. Вибрав і переповів І. Франка II. Справоздання з діяльності т-ва «Просвіта»…, Львів, «Просвіта», 1900, № 238, кн. 3, с. 3 – б.

Кирило (827 – 869) і Мефодій (бл. 815 – 885) – брати-проповідники православної християнської релігії, так звані першовчителі слов’ян. З їхньою діяльністю пов’язаний розвиток писемності у слов’янських народів. Кирилу, зокрема, належать створення слов’янського алфавіту кирилиці.

Царгород – давньоруська назва столиці Візантії Константинополя, заснованої 326 р. на місці давньогрецької колонії Візантій. З 330 р. – столиця Римської імперії. В 1453 р. місто завоювали турки і перейменували його в Стамбул.

…повісті та пісні… про премудрого Акіра, про Девгенія… – пам’ятки перекладної літератури Київської Русі (XI – перша половина XIII ст.).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 110 – 112.