Вступна увага

Проф. Ж. Масперо

Переклад Івана Франка

Коли в р. 1852 єгиптолог де Руже віднайшов оповідання з доби фараонів, похоже на оповідання з «Тисячі й одної ночі», здивувалися сьому дуже всі, навіть ті вчені, що, думалось, добре знали стародавній Єгипет. Досі віднайдено в папірусах гімни до богів, історичні поеми, писання магічні або наукові, листи про всякі справи, цілу літературу поважну та духовну – аж тут на тобі, казка! Вельможні особи, що їх мумії спочивають у наших музеях, уважалися досі такими поважними, що ніхто в світі не був би посмів думати, щоб вони читали або компонували казки в ту пору, коли ще не були муміями, а живими людьми. А тут на тобі, казка! Вона була власність царевича, сина царського, що сам опісля був царем, власність Сеті ІI, сина Мінефти, внука Сезостріса.

Одна англічанка, що походила з Парижа, Єлисавета д’Орбіне, прислала до де Руже папірус, закуплений нею в Італії, і бажала знати, що в ньому було написано. Оповідалося там про двох братів, далі – про те, як жінка старшого фальшиво обвинуватила молодшого так, що він мусив утікати, і як він опісля перемінювався зразу в бика, потім в дерево, а за третім разом відродився царем. Де Руже подав 1852 р. не так переклад, як розбір сеї казки («Revue Archeologique», t. IX, 385 і дві гл. також «Athenaeum Francais», I, 1852). Багато місць тексту виблідло майже до крихти; деінде щохвилі попадалися прогалини чи то тому, що рукопис був ушкоджений, чи тому, що тяжко ще було відчитати деякі знаки або зрозуміти значіння певних граматичних зворотів.

Навіть ім’я героя було кепсько прочитане: Сату, а треба читати – Бітіу. Та відтоді можна сказати, що ані одного останка єгипетської літератури не простудійовано так докладно і з таким пожитком. Вглубляючися щораз то більше в сей текст, учені здужали повиправляти помилки, повиповнювати люки, так що тепер «Казка про двох братів» читається плавно і ясно, з виємком хіба кількох слів.

Цілих 12 літ ся казка була одиноким того роду останком єгипетської літератури. Мало-помалу повидобували на світ тисячі останків давньої давнини: списи завойованих провінцій, списи імен царів, похоронні написи, пісні на побіди, родинні листи, рахункові книги, формули магічних заклинань, акти судові, навіть розвідки лікарські та геометричні, але нічогісінько такого, що би було похоже на оповідання.

Аж ось 1864 р., розкопуючи руїни Теб близь села Деїр-ель-Медіне, в гробниці одного коптського монаха найдено дерев’яну скриньку, а в ній обік актів одного сусіднього монастиря найшлися рукописі менше набожного змісту, а власне, приписи моральні писаря Ані, дані синові його Коншотпу, молитви на 12 годин ночі і фантастична казка, змістом своїм ще дивніша від казки про двох братів. Герой її називається Сатні, є сином царя мемфіського і бореться з юрбою балакучих мумій, чарівників, магів і якихось темних істот, про котрі не знати, чи вони живі, чи мертві.

Відки взялося се оповідання, оперте на поганських віруваннях, в гробниці християнського монаха? Думаю, що сього докладно ніколи не будемо знати. Дехто догадується, що той монах був одним із остатніх єгиптян, що знався ще трохи на старих писаннях; коли він умер, його побожні братчики поховали з ним разом і його рукописі, хто зна, може, підозріваючи в них якісь чортівські грамоти.

Та сяк чи так, найшлося оповідання, правда, без початку, та, зрештою, заховане досить добре, так що вчений, привичний до демотичного письма [Демотичним письмом називається письмо, приладжене до ужитку в щоденнім житті. Воно починається від XXVI-ої династії. Є се скорописна і дуже скорочена форма старого курсивного письма, званого гіератичним.], міг його відчитати без надто великої трудності. Та знання демотичного письма не було ще тоді так загальне між єгиптологами. Тонесенький і невиразний почерк, велика сила нових граматичних форм, сухість або незначність текстів відстрашували або знеохочували многих. Один д. Бруґш був спосібний зробити для вияснення Булякського рукопису (названого так через те, що переховується в музеї в Буляк у Єгипті) те, що зробив де Руже для рукопису пані д’Орбіне. В р. 1867 він зладив його переклад і видав його в «Revue Archeologique»; сей переклад такий вірний, що й досі ще в ньому не треба змінювати майже нічогісінько.

Відтоді пішли без перерви щораз нові находки. В р. 1874 д. Ґудвайн, перебираючи Гаррісову збірку папірусів, закуплену Британським музеєм, натрафив на оповідання про заклятого царевича і що на один уривок, який він зразу прийняв за виписку з якоїсь літописі та в якому далі побачив основу, дуже похожу на деякі частини казки про Алі-Бабу (з «Тисяча й одної ночі»).

Не минуло кількох неділь, аж ось д. Шаба (Chabas) доносить, що найшов у Турині розрізнені листки якогось оповідання про любовні пригоди (пізніше показалося, що се не шматки оповідання, а збірка любовних пісень), а між Булякськими папірусами останки иншої якоїсь любовної історії.

Д. Голеніщев трохи пізніше віднайшов у Петербурзі аж три оповідання, та їх тексти так і лишилися досі не опубліковані. Д. Ерман подав недавно зміст довгого оповідання, котрого рукопис колись належав до єгиптолога Лепсіуса, а тепер находиться в берлінськім музеї. Врешті між папірусами того ж музею находиться початок ще одного оповідання про дивні пригоди, та сей початок такий короткий і попсований, що годі догадатися напевне, який був дальший зміст оповідання. Надто на многих черепках, розкиданих по різних європейських музеях, находяться шматочки якоїсь казки про упирів.

Додаймо до того, що деякі писання, які досі загально вважалися історичними документами, як ось «Пригоди Сінугіта», «Сперечка між урядником і селянином», «Переговори між царем Анопі і царем Сокнунрі», «Пам’ятний стовп царівни Бахтани», коли їм ближче придивитися, показуються не чим, як тільки останками повістевої літератури. Таким робом, по 2000 літ руїни і забуття віднайдено майже таке саме число єгипетських оповідань, як і ліричних поем або гімнів, обернених до різних богів.

[Се, що тут перекладено, є початок прекрасного вступу проф. Масперо до його збірки перекладів єгипетських казок («Les contes populaires de l’Egypte ancienne, traduits et commentes». Paris, 1889, с I – VII). В своїм вступі проф. Масперо розбирає єгипетські казки головно з погляду на ті побутові подробиці із староєгипетського життя, які містяться в них. Для нашої цілі сей розбір менше цікавий, і для того ми, користуючися книжкою проф. Масперо для злагодження перекладу казки про двох братів на нашу мову, подаємо далі ті багаті порівнюючо-літературні сказівки, які дібрав до неї звісний фольклорист Е. Коскен. – І[ван] Франко.].

Примітки

… Сеті II. – Сеті («сетов»), ім’я двох єгипетських фараонів XIX династії – Сеті І і Сеті II. Сеті II (повне ім’я – Усерхепрура-Сетімеренпта), спадкоємець Меренпта (XIII ст.), царював недовго, але встиг збудувати декілька великих споруд.

Сезостріс (сезоосис, сезонхосис, сезотис, сострис) – популярна назва єгипетської політичної історії у класичних письменників. Цареві, який носив це ім’я, приписують завоювання всієї Азії, частини Європи, Ассирії, Мідії, Персії, Ефіопії, а також введення різних законів та звичаїв. Ім’я Сезостріс вважається збірним поняттям, оскільки його ототожнювали з найвідомішими правителями (Рамсесом II, Сеті та ін.).

Теби – Фіви, давньогрецька назва староєгипетського міста Уасета. За фараонів XI династії (21 ст. до н. е.), а також у часах Нового царства (прибл. 13 ст. до н. е.) Фіви були столицею Єгипту.

Бругш Гайнріх Карл (1827 – 1894) – німецький єгиптолог, приват-доцент, згодом асистент при єгипетському музеї, професор єгиптології. Здійснив наукову подорож до Єгипту (1853), був головним комісаром Єгипту на всесвітній виставці у Відні.

Гудвайн – Гудвін (Goodwin) Чарлз (1817 – 1878), англійський вчений-єгиптолог, професор у Кембриджі, англійський консул у Шанхаї. Йому належать переклади єгипетських текстів в «Records of the past» i в «Transactions» біблійного археологічного товариства.

Гарріс Вільям (1835 – 1909) – американський видавець.

Британський музей – знаходиться у Лондоні, заснований 1759 р., містить унікальну колекцію книг, рукописів, монет, творів давнього мистецтва.

Шаба Франсуа-Йозеф (1817 – 1882) – французький єгиптолог, учень Руже. Видавав спеціальний журнал «L’Egyptologie». У співпраці з іншими єгиптологами видав 4 томи збірника «Melanges Egyptologiques» (1862-1873).

Турин (Torino) – місто на південному заході Італії, адміністративний центр італійської провінції Турин, розташоване біля підніжжя західних Альп. До 1860 р. – головне місто Сардинського королівства.

Голенищев Володимир Семенович (1856 – 1947) – російський єгиптолог, багато подорожував по Західній Європі та Єгипту. Автор праць: «Археологические результаты путешествия по Египту зимой 1888 – 1889 г.», «Опыт графического расположения ассирийского словаря» (СПб., 1888).

Ерман Георг-Адольф(1806 – 1877) – німецький єгиптолог. По смерті Р. Лепсіуса посів кафедру єгиптології в Берліні й б)(в призначений директором єгипетського відділення королівських музеїв. Основна його заслуга в історії єгиптології – наукова розробка граматики та історії мови, а також класифікація археологічного матеріалу за епохами.

Лепсіус Ріхард (1810 – 1884) – німецький єгиптолог, професор Берлінського університету. Заснував єгипетський музей у Берліні, створив граматичну школу єгиптологів. Основна праця, розрахована на широкий загал, – «Листи з Єгипту, Ефіопії та Синайського півострова» (Берлін, 1852).

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 5 – 8.