«Підіймись із могили…»
Іван Франко
Підіймись із могили, духу праведного сина
Волі святої, духу Кравченка-гетьмана, а дума
З моєї груди сильним голосом славу рознесе,
Наливайку, о тобі! Несись, моя думо, широко
По великому світу, нехай почують далеко
Славу руського роду, нехай дізнаються люди
Про богатирство козацьке, про битви і славні побіди.
І отеє широко-далеко навкруги простяглось
Рівне, як степ, побереже Дніпра-Словутиці. Мов срібна
Довга полоса, крутячись навкруги, розлялися води <…>.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: Літературна спадщина. Т, 1: Іван Франко: Вип. 1. – К., 1956. – С. 46, у складі оповідання І. Франка «Як старого дуба не нагнеш, так старого чоловіка не навчиш» як частина VIII цього твору.
Зберігся автограф зазначеного Франкового оповідання (ф. 3, № 209, с. 12 – 32; наведений нами вірш записаний на останній, 32 сторінці). Рукопис – шкільний зошит для літературних, вправ. У ньому молодий Франко виконував «задачі домові» у 1873 – 1874 рр., навчаючись у 7 класі дрогобицької гімназії є підстави датувати час написання цього оповідання 1874 роком. (У цьому ж зошиті попереду записано ще один прозовий твір, початок якого відсутній і який текстологами-франкознавцями умовно іменується «Іван Зубильник»),
Оповідання «Як старого дуба не нагнеш, так старого чоловіка не навчиш» має підзаголовок: «Подія з XVI століття». Його герой, молодий козак Федір, походження якого спочатку невідоме, веде палкі розмови з односельчанами, нарікаючи на жорстоке обходження з ними пана-поляка, та шукаючи спільників, щоб вирушати в Чигирин, де молодий гетьман Наливайко збирає військо для боротьби з польськими зайдами. Одна з жінок несподівано впізнає у Федорі свого сина, з її ж слів виходить, що його батьком є жорстокий панський «окомон» (економ). Саме цей «окомон» намагається ув’язнити Федора, а далі із когортою гайдуків стає на перешкоді загонові Федора, оточуючи його в яру.
Намарне Федір намагається переконати свого батька-«окомона» благородною метою «вільності», намарне покликується до його сумління як до «русина» (очевидно, батько і є тим «старим чоловіком», якого «не навчиш», як і «старого дуба не нагнеш»)… Козаки на чолі з Федором зрештою розбивають панських посіпак і завершують пригоду «козацькою піснею». Наведених тут 10 віршових рядків навряд чи є саме цією піснею, – оскільки в них про Наливайка йдеться вже як про загиблого героя. Очевидно, цей віршовий уступ уже перебуває на «мета»-позиції щодо повіствувального сюжету (який у наявному прозовому тексті практично вичерпано), і цими віршами, які мають деякі ознаки стилізації української народної думи, оповідання мало завершуватися.
У прозовій частині оповідання, як і у віршовій, йдеться про постать козацькою ватажка Наливайка. Достовірним є факт, що гетьманом Северин Наливайко (р. н. невідомий – 1597) був обраний аж наприкінці своєї військової діяльності. Після залишення навесні 1594 р. служби в Осторозі в Костянтина Острозького, де Наливайко доти був сотником надвірної корогви, він брав участь у походах в Молдавію, пізніше зі своїм загоном подався в Центральну Україну, діяв на Брацлавщині. Певну роль у підготовці повстання під проводом Северина Наливайка відігравало і згадане в оповіданні м. Чигирин, де базувалися частини його війська. На чолі з Наливайком козацькі сили здійснили похід на Волинь та в Білорусію, потім – у постійних зіткненнях з польським військом – вернулися на Поділля, далі на Київщину та на Лівобережну Україну. В урочищі Солониця наприкінці травня (ст. ст.) 1596 р. Наливайко вів останній свій бій, у якому його по-зрадницьки схоплено й видано полякам.
І в усній словесності, і в історіографії (українській, як і польській) постать Наливайка обросла численними легендами (одну з них, про нібито спалення героя в розжареній печі, що мала вигляд бика, досліджував пізніше й І. Франко, див.: «Наливайко в мідянім биці»). До легендарних належить і оповідання про обрання Наливайка гетьманом нібито за порадою Григорія Лободи, котрий відмовився від цієї посади через свою старість. Узяте з «Історії Русів», це оповідання поетично обробив Т. Шевченко у вірші «У неділеньку у святую…».
І. Франко, також згадуючи у своєму творі цей епізод з Лободою, найімовірніше, запозичив його саме зі згаданого вірша Шевченка, що був вміщений у 2-му томі видання «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867). Очевидно, саме з цього джерела йде у Франка синонімічне іменування Наливайка «Кравченком-гетьманом». Наливайко, за деякими джерелами, був сином кравця, звідси його ще одне прізвище; у Т. Шевченка: «…А ще краще б ви зробили, Якби замість старого Та обрали молодого Завзятого молодця, Преславного запорожця Павла Кравченка-Наливайка» (Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – Т. 2. – К., 2001. – С. 146).
Визначений профіль змісту нашого тому, як і його обсяг, не дають змоги вмістити тут ранні прозові твори І. Франка, зокрема й оповідання «Як старого дуба не нагнеш, так старого чоловіка не навчиш».
Вірш «Підіймись із могили, духу праведного сина…» подається за вказаним автографом.
Микола Бондар
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 319 – 320 (текст), 882 – 884 (примітки).