Дві дороги

Іван Франко

Дві дороги до заслуги нам

Назначив Бог, мгли і сну синам.

Тим судив страдать, щоби батьківським

Тяжким удовлетворить винам,

Другим отворив широке поле

І дав силу ід знатним ділам.

О, блаженний, хто вінец зискати

Первий міг й страждав за других сам!

Кого оздобля вінец терновий,

А покора взносить к небесам –

Тому Бог пошле до серця жар свій

Й скаже: «Кріпость ти і силу дам,

Щоб зискав єси й вінец діл славних,

Бо за годного-м тя сам узнав».

Моя мати, свята руска земле,

Ти, народе, що єси страждав

Довго, тяжко, – о, вінец терновий

Твій щоб світлом сонця засіяв!

Щоб Господь святий велику міру

Крові твоєй й слез в жертву приняв,

І щоби в душу всіх синів твоїх

Жар любові і кріпості вляв,

Щоби й ти вінец заслуги другой,

Вінец слави і волі зискав!

Примітки

Як і попередній «Ранок», цей вірш наведено в листі І. Франка до В. Давидяка від 13 травня 1874 р. На сторінки журналу «Друг» він також не потрапив. Вірш підп.: Джеджалик, датування відсутнє.

У спадщині І. Франка існує ще один поетичний твір – сонет із таким самим заголовком (починається рядком: «Ввік до заслуги дві ведуть дороги…»), уперше видрукуваний у журналі «Друг» 1875 р., потім уміщений у збірці «Із літ моєї молодости», увійшов також у видання творів І. Франка, зокрема й у п’ятдесятитойник (3, 286). Можна спостерегти, що мотив «двох доріг», наявний у ранньому вірші, молодий поет роком пізніше розвиває й увиразнює в сонеті, бачить ці «дороги» як дорогу страждання і дорогу праці, котрі перетинаються. У з’ясуванні зумовленості цих доріг поет посилює акцент на їх «даності» й рівнозначності, усуваючи елемент містико-фаталістичного тлумачення першої з них як покути за «вину батьків», уводить ряд інших мотивів і міркувань. Таким чином постають два споріднені мотивом, але багато в чому відмінні за змістом, цілком самостійні твори. Публікується вперше за автографом (ф. 3, № 1059).

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 326.