Живі і мертві

Іван Франко

(Сонет)

Живі, живі ми, браття, хоч з могили родом,

Жива в ней, хоч врагами надвоє розп’ята,

Свята в ней, хоч зганьблена лежить наша мати,

Ми єй сини, як були, так будем народом!

Но мертвий, мертвий зрадник, хоч життям хвалиться,

Бо він життя святеє сам із серця кинув,

Він сам для матері своєй живої згинув,

Він стовп гнилий, – повіє вітер, – він звалиться.

Але і стовп здоровий чи ж наперед не впаде,

Чи ж і кріпкой бурі не звалить подпори,

Не пукне серце, що й не зріло в жизні зради?

Послухайте, що правда вічная говорить:

Під найменшим напором зрадник впрах упаде,

Но той достоїн жалю, кого вихр розорить!

Дня 27.10

Примітки

Друкується вперше за автографом – листом І. Франка до журналу «Друг» від 5 листопада 1874 р. (ф. 3, № 1062). В листі поет надіслав до редакції журналу «Друг» чотири сонети: «Живі і мертві», «Дві дороги» («Вовіки до заслуги дві ведуть дороги»), «Пелікан» та «Наш образ», а також два переклади: «Із книги пісень» Гейне і «Спів хору із «Антігони». З них редакція надрукувала 1875 р. два сонети: «Дві дороги» та «Наш образ».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 450.