Епіграмати і ксенії

Іван Франко

1

Ти смієшся із мене, що, кажеш, кисну в чорнилі,

Що, мов той рабин старий, пліснію в книгах, письмах,

Но мені жаль тебе, друже, що так жиєш легкодумно,

Що-сь ще й не зачинав братись до праці в житті!

2

Думаєш, плакать нам треба над нинішнім нашим станом?

О, ні, брате, лишень виметім з хати сміття!

3

В тісні поезію хочеш правила уняти, коханий?

Адже ж скорше Гомер був, ніж Арістотелес!

4

Мудро ти розправляєш о штуці, словесності, – але корова,

Що багато ричить, мало дає молока.

5

Других похибки ти збираєшся поправляти,

Друже, наперед свої власнії блуди поправ!

6

Все говориш: єдності й згоди русинам треба!

Але чому ж бо сам так незгідливий єси?

7

Тихо, трудячись, поволі ступаймо до цілі, о браття,

Лиш, що набуде наш труд, своїм те можем назвать!

Примітки

Друкуються вперше за автографом – листом І. Франка до редакції журналу «Друг» від 6 травня 1874 р. (ф. 3, № 1058). У згаданому листі поет надіслав до редакції журналу такі вірші: «Епіграмати і ксенії», «Пісні народнії», «Думка», «Моя пісня», «Згадка старини», «Прометей» (уривок перекладу з Гете), «Дармо», «Пісня під Вишгородом» (уривок перекладу із «Краледворського рукопису») та «Путь життя». З надісланих віршів редакція журналу надрукувала 1874 р. лише два: «Пісні народнії» та «Моя пісня».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 445 – 463.