Путь життя

Іван Франко

Ніч була. Страшно, протягло, глибоко

Ревіла буря і грім грохотав,

Валились хмари і блискавок пламень широко,

Мов меч обоюдний, тьму хмар роздирав.

В ту пору на путі життя,

На тяжкій, терновій дорозі

Судьба поставила мене – дитя,

А на дорогу дала ми горе й сльози.

В ніч темну, у бурю вна пхнула мене,

Слабую дитину –

Нехай дощ полоче, най буря де хоче жене

Безпомочну, безрідну сиротину!

Отець в могилі – трава

Могилу пороста,

А і єдиной ще підпори,

Гарячой матерной любові

Вона позбавила мя.

Життя дорогов так без підпори

Я мав блукатись скрізь темну ніч:

Провідники мої лиш блискавки, що порють

Тьму, – другом моїм горе!

Втім, бачу – щось блисло, мов пламень замрів,

І бачу, – зближавсь із хмар туманів

Луч світла, посланник з небесі

Зближавсь, ясніє і ніч розганяє,

Хмар чорних береги золотить…

Що се, – чи сонця се луч сіяє?

О ні, – далекий ще сонця всхід,

Ще довга дорога тяжка терновая; –

Так думав я, а кров’ю значився мій слід

І мерзнуть сльози і кров, і грудь дебеліє, –

О боже, о боже! За що ж така кара,

За що ж погибать мні? Чи ж вже мні не взріти

Щасливого світла предвісника дня?..

Слабая сила моя, –

Втім, поломень, котрий я перш узрів,

Спустився, знизився…

І голос сильний в воздусі розлився,

Котрого голос грому ні рев бурі не зглушив:

«Я кріпкий, я сильний, мені лиш вір,

Любов моя не знає мір!

Любові пламень тобі я шлю,

Най он провадить жизнь твою!

Скрізь бурі і терня, скрізь пожар і тьму

Нехай сей пламень веде тебе,

І най ніколи ти серце не всне,

Ніколи най жар сей не охолоне,

Аж доки не скінчиш дорогу свою!»

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 3, № 1058).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 446 – 448.