35. «Анастасій Синаїт говорить…»
Іван Франко
Анастасій Синаїт говорить:
«Не суди, не спаде суд на тебе.
Часто чую, чоловік горює,
Як йому спасення доступити?
«Постити не можу, – він говорить, –
І безсонниці не зносить тіло;
Ціломудрим видержать не можу,
Відректися світу сил не маю;
Милостині роздавать нівідки.
Чим же ж заслужиться перед богом?»
Я на те йому відповідаю:
«Всім прощай – і прощення доступиш,
Не суди – і суджений не будеш.
Не стає тебе на милостині,
То ще в тім гріха, ні зла немає.
Та коли на власні очі бачиш,
Що грішить хтось або кривду робить,
Не суди його, бо знать не можеш,
Чи немає правди в його ділі.
Часто бачиш, що грішить хтось явно,
Та не знаєш, чи він потаємно
Вдесятеро більш добра не робить.
Був чернець один у монастирі,
Що все врем’я свойого чернецтва
В лінощах провів і у неробстві.
А як час прийшов йому вмирати
І прийшов я до його постелі,
То не бачив я в лиці блідому
Ані тіні смертної тривоги.
Навпаки, воно нараз, неначе
Сяєвом облите, заясніло.
І промовив я до нього: «Брате,
Весь свій вік прожив ти так недбало,
Начеби й не думав про спасіння,
А тепер перед обличчям смерті
Чом твоє лице таке безжурне?»
З усміхом чернець мені відмовив:
«Справді, жив я якось нетрудяще,
Але відколи я світу зрікся
І черцем в обителі зробився,
Я не осудив з людей нікого
І ні ділом, ані одним словом,
Ані навіть помислом єдиним
Зла, ні кривди не зробив нікому.
І, отсе тепера світлі духи
Принесли гріхів моїх рукопис,
І сповнилося на мні господнє слово:
«Не осуджуй – суджений не будеш.
Відпусти, то й я тобі відпущу».
Се рекли і тут передо мною
Список той гріхів моїх роздерли.
Ось чому душа моя спокійна».
Се сказав чернець – і з ясним видом
Випустив остатнєє дихання».
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Неділя», 1911 р., № 1, с. 2, під заголовком «Анастасій Синаїт…». На с. 59 збірки «Давнє й нове» вказано, що поезія була продиктована 15 – 20 грудня 1910 р.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 195 – 197.