36. Вразуми мя, жив буду

Іван Франко

Ось тобі, мій друже, остороги,

Як від злих жінок устерегтися.

Перша річ – ніколи, жадним робом

Не відкрий своєї тайни жінці.

Тямиш, як Самсон відкрив свою Далілі

І за те свободу й зір утратив.

Не пускайся з жінкою чужою

Ні в дорогу, ні в гостину жадну.

Тямиш, як Пентефрієва жінка

Йосифа в темницю засадила.

Не пускайся з жінкою чужою

В танці, ані в жадні гри й забави.

Тямиш, Соломон, що наймудрішим

Уважався в племені жидівськім,

Що, мовляли, розумом високим

З всіх людей стояв найближче бога

Через жінку навіть бога зрікся

І в поганськім храмі жертви діяв,

І на старість весь свій ум утратив

І без каяття помер у отупінні.

Се про злих жінок письмо говорить,

А котра між ними зла й зрадлива,

А котра незлобна, й справедлива,

Й життьової повна благодати,

Сього нам ніколи не вгадати.

Вперше надруковано у кн.: «Давнє й нове», с. 44 – 45. На с. 59 вказано, що поезія була продиктована 15 – 20 грудня 1910 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 197 – 198.

Лист на сайт