7. Декадент

Іван Франко

(В. Щуратові)

Я декадент? Се новина для мене!

Ти взяв один з мого життя момент,

І слово темне підшукав та вчене,

І Русі возвістив: «Ось декадент!»

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга –

Се лиш тому, що склалось так життя.

Та є в ній, брате мій, ще нута друга:

Надія, воля, радісне чуття.

Я не люблю безпредметно тужити

Ні шуму в власних слухати вухах;

Поки живий, я хочу справді жити,

А боротьби життя мені не страх.

Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,

Не раз і прів, і мерз я, і охрип,

Та ще ж оскомини хронічної не маю,

Катар кишок до мене не прилип.

Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Я з п’ющими за пліт не виливаю,

З їдцями їм, для бійки маю бук,

На празнику життя не позіваю,

Та в бідності не опускаю рук.

Не паразит я, що дуріє з жиру,

Що в будні тільки й дума про процент,

А для пісень на «шрррум» настроїть ліру.

Який же я у біса декадент?

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1896 р., № 17, с. 326. Вірш адресований В. Щуратові і викликаний його оцінкою ліричної драми І. Франка «Зів’яле листя» в статті «Літературні портрети. Д-р Іван Франко» («Зоря», 1896, № 2). І. Франко рішуче заперечив віднесення його до декадентів. У збірці «Давнє й нове» він надрукував дещо змінений текст вірша. Зокрема четвертий рядок п’ятої строфи «Я є мужик, пролог, не епілог» у збірці «Давнє й нове» читається так:

Я хлопський син, пролог, не епілог.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 185 – 186.