10. Неназваній Марії

Іван Франко

Хоч забудеш ти за мене,

Я за тебе не забуду;

Незліченними гадками

Все тобі являться буду.

Сизий голуб промайне,

Ти згадаєш, моя мила:

«А він так любив мене!

Чом його я не любила?»

Божа пчілка над цвіток

Пролетить, і ти спом’янеш

Своє слово: «Цить там, цить.

Бо нічого не дістанеш!»

На стіні павук снує

Претонісінькую сітку,

І згадаєш ти своє

Нудьгування в своїм світку.

Чи комарик забринить

На вікні твоїм весною –

Ти згадаєш: «Так співав

Він, сумуючи за мною».

Чи закрякає ворона,

То згадається тобі:

«Чом же я [і]з ним зірвалась

Ік життєвій боротьбі?»

Чи камінчик в воду кане,

Ти згадаєш лиш одно:

«Як я в те багно погане

Провалилась аж на дно!»

Не гони тих дум від себе –

Все одно не відженеш:

В супроводі їх, сумная,

Аж до гробу доплинеш.

І як блискавка заблисне,

То в її огні громовім

Ти побачиш нехотя

Образ мій в вінці терновім.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1908 р., кн. 6, с. 417 – 418, без заголовка. На с. 23 збірки «Давнє й нове» вказано, що поезія була написана в Ліпіку в березні 1908 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 187 – 188.