12. «З усіх солодких, любих слів…»

Іван Франко

З усіх солодких, любих слів,

які я чув із твоїх уст,

одно лишилося мені

і, наче срібний дзвоник той,

і досі в серці гомонить –

одно маленьке словечко:

Слухай!

Коло стола сиділи ми,

широкий і шумний гурток,

розмова йшла веселая;

нараз затихли всі, немов

по хаті ангел пролетів;

лиш ти, до мене звернена,

серед загальної тиші

казала звільна, мов у сні:

Слухай!

І враз ти зупинилася,

злякалась голосу свого

серед загальної тиші,

і рум’янцем облялося

твоє лице, а при столі

на тебе всі ззирнулися –

і те, що хтіла ти сказать,

ухопив ангел, що в ту мить

отам по хаті пролетів.

Минуло много-много літ,

минулись муки й радощі;

і тих, що весело тоді

коло стола балакали,

розвіяв вихор життьовий

по світі, наче пил марний;

лиш те одно слівце твоє

і досі у моїй душі,

мов срібний дзвоничок, дзвенить.

І досі із рожевих уст

я чую любе, привітне:

Слухай!

І досі ще тремтить душа,

ждучи чогось таємного,

блискучого, величного,

що за летючим словом тим,

мов цар за курієром вслід,

явитись мало. Та дарма!

В глибокім, темнім пралісі

мандрівець блудить змучений;

тривога, голод, близька ніч,

мов звіра дикого стрільці,

його женуть все дальш і дальш.

У груді духу не стає, –

здається, трісне серденько,

і ноги змучені тремтять

а він біжить, біжить, біжить!

І причувається йому,

що десь далеко ледве чуть

теленька дзвоник: дзінь-дзінь-дзінь!

Він знає, що весь день уже

за тим зрадливим голосом

біжить даремно; інколи

догадується, що, мабуть,

се дзвонить власний страх його,

а він, проте, біжить, біжить!

Ану ж там справді битий шлях?

Ану ж там хата теплая?

Ану ж лице коханеє?

Ану ж там дивні радощі?

Дзінь-дзінь! Дзінь-дзінь!

Дзінь-дзінь! Дзінь-дзінь!

Слухай!

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Із днів журби», с. 9 – 19.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 16 – 18.