2. «В парку є одна стежина…»

Іван Франко

В парку є одна стежина,

де колись ходила ти, –

бачиться, в піску сріблястім

міг би ще твій слід знайти.

Край стежини проста лавка –

тут сиділа ти не раз,

тут прощались ми востаннє…

Тут мені твій промінь згас.

І коли на серці туга,

наче камінь затяжить,

закиплять в душі питання:

«Пощо жить? Для кого жить?»

Я спішу на сю стежину

і розшукую твій слід,

і відсвіжую твій образ,

що в душі моїй поблід.

І гляджу на лавку з жахом,

чи не мигне тінь твоя?

І сідаю й тихо плачу.

Се Кальварія моя..

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1900, кн. 2, с. 118 – 119, у поетичному циклі «Із днів журби» за підписом Марко В-а.

Се Кальварія моя… – Тут у переносному значенні образ заспокоєння й душевного примирення. – містечко в Галичині, місце прощі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 7 – 8.