7. «Вже три роки я збираюсь…»

Іван Франко

Вже три роки я збираюсь,

щоб побачити тебе,

та коли лиш соб наверну,

щось усе зверта цабе.

Я боюся твого ока,

твоїх уст, твого лиця,

як страшного суду свого,

як фатального кінця.

Якби знав я, що побачу

вроду пишную твою

в незів’ялім, повнім блиску, –

я побіг би як стою.

Якби знав я, що побачу

усміх на твоїх устах,

гордощі тривкого щастя –

я б злетів туди, як птах.

Якби знав я, що почую,

притулившись край вікна,

твій веселий спів, розмову –

я б спішив туди щодня.

Твоїм щастям, наче сонцем,

я би серце грів слабе,

завидів би твоїй долі

і забув би так тебе.

Та боюсь, моя небого,

що не так тебе знайду

що вписалися турботи

й сум у тебе на виду.

Що приглух твій срібний голос,

що надламаний твій хід,

на лиці твоїм побачу

частих сліз гарячих слід.

Бачити, як ти сумуєш,

як ти плачеш у кутку, –

боже, ні, і в пеклі муку

не зсилай мені таку!

Чути жаль твій і докори,

чути серцем, бо уста –

знаю – й слова не промовлять, –

о, при думці тій густа

пасмуга якась кровава

застилає світ мені…

От тому боюсь відвідать

я тебе в далечині.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Із днів журби», с. 9 – 19.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 11 – 12.