4. «Коли часом в важкій задумі…»

Іван Франко

Коли часом в важкій задумі

моя поникне голова,

легенький стук в вікно чи в двері

потоки мрій перерива.

Озвуся, вигляну – даремно,

не чуть нікого, не видать,

лиш щось у серці стрепенеться,

когось-то хочеться згадать.

Чи щирий друг в далекім краї

тепер у лютім бої згиб?

Чи плаче рідний брат, припавши

лицем до прадідівських скиб?

Чи, може, ти, моя голубко,

моє кохання чарівне,

далеко десь з німим докором

в тій хвилі згадуєш мене?

Чи, може, гнучи в собі горе,

ти тихо плачеш у тиші,

а се твої пекучі сльози

мені стукочуть до душі?

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Із днів журби», с. 6.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 9.