17. «Поклін тобі, Буддо!»

Іван Франко

Поклін тобі, Буддо!

В темряві життя

Ти ясність, ти чудо,

Ти мир забуття!

Спокійний, величний,

Ти все поборов:

І блиск царювання,

І гнів, і любов.

З царя жебраком ти,

Душею моцар,

Півсвіту осяяв

Твого духу чар.

Ти царство покинув,

Щоб духом ожить;

Зірвав усі пута,

Щоб нас слобонить.

І довгії літа

Промучився ти,

Щоб корінь страждання

Людського знайти.

Знайшов ти той корінь

У серці на дні,

Де пристрасті грають,

Надії марні.

Де гнів палахкоче,

Любов процвіта,

Луди павутинням

Наш дух опліта.

І мулить, і мулить,

Прогонює мир,

І тягне в сансару,

В життя дикий вир.

Та з пристрастів пекла

Ти вивів людей,

Не тьмив їх туманом

Загробних ідей.

Безсмертне лиш тіло,

Бо жаден атом

Його не пропаде

На віки віком.

Та те, що в вас плаче,

Горить і терпить,

Що творить, що знає,

Що рветься й летить –

Те згасне, мов огник,

Мов хвиля пройде,

В безодні нірвани

Спокій віднайде.

Поклін тобі, світлий,

Від бідних, блудних,

Що в пристрастів путах

Ще б’ються міцних!

Поклін і від мене,

Що скочу як стій

Із тиску сансари

В нірвани спокій!

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Зів’яле листя», 1896, с. 101 – 103.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 169 – 171.