5. «Покоїк і кухня, два вікна в партері…»

Іван Франко

Покоїк і кухня, два вікна в партері,

На вікнах з квітками вазонки,

В покою два ліжка, підхилені двері,

Над вікнами білі заслонки.

На стінах годинник, п’ять-шість фотографій,

Простенька комода під муром,

Насеред покою стіл круглий, накритий

І лампа на нім з абажуром.

На кріслі при ньому сидить моє щастя,

Само, у тужливій задумі:

Когось дожидає, чийсь хід, мабуть, ловить

У вуличнім гаморі й шумі.

Когось дожидає… Та вже ж не для мене

В очах її світло те блима!

Я, сумерком вкритий, на вулиці стою,

У рай той закрався очима.

Ось тут моє щастя! Як близько! Як близько!

Та як же ж далеко навіки!

І крається серце, та висохли сльози,

Огнем лиш пашіють повіки.

Гаряче чоло я в долоні зціпивши,

Втікаю від тихої хати,

Мов ранений звір той тікає у нетрі,

Щоб в своїй берлозі здихати.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Зів’яле листя», 1896, с. 79 – 80. Зберігся автограф (ф. 3, № 253), писаний олівцем на звороті листа. Текст автографа не має істотних розходжень порівняно з основним текстом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 157.